ЛИТВИНЕ́НКО Леонід Микола­йович (07. 05. 1938, Харків — 27. 02. 2023, там само) — радіофізик, радіоастроном. Доктор фізико-математичних наук (1973), професор (1977), академік НАНУ (1992). Заслужений діяч науки і техніки України (1997). Державна премія УРСР у га­лузі н. і т. (1987), премія ім. С. Бра­уде НАНУ (2008). Державні нагороди СРСР. Ордени «За заслуги» 3-го ступеня (2008) та князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2016). Закін. Харків. університет (1959), де від 1974 за сумісництвом й працював на каф. фізики надвисоких частот. 1959–66 — у КБ «Електро­прилад» (Харків); 1966–69 — у Харків. ін­ституті радіо­­електроніки; 1969–85 — в Ін­ституті ра­діофізики та електроніки АН УРСР (Харків): від 1970 — завідувач від­ділу обчислюв. математики, водночас від 1973 — за­ступник директора з наукової роботи та від 1980 — керівник Від­діл. радіоастрономії; від 1985 — директор Радіоастрон. ін­ституту НАНУ (оби­два — Харків). Засн. і гол. ред. ж. «Радіофізика і радіоастро­номія». Зробив вагомий вне­сок у роз­виток теорії дифракції та пошире­н­ня електромагніт. хвиль, теорії антен, фізики та техніки надвисокочастот., міліметр. і субміліметр. хвиль, фіз. принципів побудови радіотех. систем ди­станц. зондува­н­ня і радіотеле­скопів, радіоастрон. досліджень. Широко ві­домі його результати в теорії дифракції хвиль на періодич. структурах. Під керівництвом Л. започатк. дослідж. з електродинаміки метаматеріалів — структур з унікал. властивостями, які пер­спективні для створе­н­ня мікрохвильової техніки нового поколі­н­ня. Брав участь у роз­роблен­ні методу радіолокац. інтерферометрії з над­довгими базами, за допомогою якого ви­вчають про­блеми косм. смі­т­тя, астероїд. небезпеки та ін.