Личков Борис Леонідович

ЛИЧКО́В Борис Леонідович (18(30). 07. 1888, м. Іркутськ, Росія — 20. 10. 1966, Ленінград, нині С.-Петер­бург) — геолог, геоморфолог. Син Л. Личкова. Магістр геології (1917), д-р геол.-мінерал. н. (1943), професор (1922). За­кін. Університет св. Володимира (1911, нині Київ. університет), де відтоді й пра­цював: 1911–17 — лаборант, 1917–18 — приват-доцент, 1918–27 — проф., завідувач кафедри геології. 1917 брав участь у створенні Укр. геол. комітету, 1920–22 та 1925–27 очолював його. Співзасн., ра­зом з В. Вернадським (у київ. період товаришував і співпрацював з ним), УАН. 1927–34 — у Ленінграді: вчений секр. Комісії з вивчення продуктив. сил, вод­ночас ст. н. с., згодом — завідувач відділу підзем. вод Гідрогеол. інституту, викладав в Університеті. 1934 репрес., працював у «Волгобуді»; після звільнення (1941) — спочатку проф. Самарканд. університету (Узбекистан), потім — директор Таджиц. філії АН СРСР. 1945 повернувся в Ленінград, де керував каф. гідрогеології Університету, піз­ніше був проф. Наукові дослідження в галузі теор. і практ. геології, геоморфології, гідрогеології. Важливе значення мають теор. праці, які синтезують розроблення ідей про зональність рельєфу Землі, зв’язок усіх при­род. видів зональності з рухом матеріал. системи Землі в цілому; про зв’язки циклічності роз­витку природ. процесів на Землі з косміч. періодичністю. Провадив гідрогеол. дослідж., пов’я­зані з будівництвом каналу Волга–Москва та верхньоволз. гідроелектростанцій. Вивчав питання формування терас Дніпра та Прип’яті. Один з учасників робіт з природно-геогр. районування України (1922) та складання кар­ти гідрогеол. районування УРСР на геоструктур. основі (1930). Автор монографій, присвячених О. Карпінському та В. Вернадському.

Завантажити статтю