Ліжникарство

ЛІЖНИКА́РСТВО — домашнє виготовлення ліжників і ліжникових виробів ручним способом, важлива галузь ткацтва. Виготовлення ліжників — товстих вовняних виробів з об’єм. поверхнею і довгим пухнастим двосторон. ворсом — в Україні відоме з часів раннього середньовіччя. Архівні джерела 16 ст. містять згадку про ліжники місц. виробництва на Волині та Поліссі. Документи 17 ст. засвідчують, що на тер. Гуцульщини ними платили данину. Ліжниками торгували на ярмарках, їхнє виробництво стало окремим видом промислу. До серед. 19 ст. їх широко використовували у щоден. та святк. побуті майже в усіх регіонах України. Однак нині ліжники виготовляють лише в окремих осередках Карпат. регіону (Гуцульщина, Бойківщина). У різних осередках вони мали локал. назви — «ложник», «наліжник», «джерга», «покровець», «покрівець» та означали тепле ворсове покривало на ліжко (постіль), лаву, причілок, піч. Ним укривалися під час спання, клали під голову замість подушок (найхарактерніше для горян — гуцулів, бойків). Ліжниками взимку застеляли сидіння на санях або бричках (залубицях), прикривали коней, а влітку накривали сидіння на возах тощо. Подіб. типу ворсові тканини з козячої й овечої вовни поширені також у Словаччині, Болгарії та ін. народів Карпато-Балкан. регіону. Сировиною для ліжників слугувала овеча вовна натурал. забарвлень. Для основи застосовували тоненьку, міцніше скручену з довших волокон вовняну пряжу. Іноді через відсутність необхід. кількості вовни її замінювали лляними, конопляними, а від кін. 19 ст. — бавовн. нитками (Подніпров’я, Слобожанщина). На піткання підбирали довгі волокна вовни і пряли грубі (до 1 см) заледве скручені «лівкі» нитки. Під час ткання їх легко прибивали бердом, отримуючи розріджене полотнище грубої тканини. Прості одноколірні й поперечносмугасті ліжники ткали полотняною, а візерункові — килимовою (закладною) техніками. До кін. 19 ст. їх виготовляли на звичай. ткац. верстатах — кроснах. Після ткання їх піддавали водяній обробці — валянню, ворсуванню у валилах при водяних млинах; так досягали довгого, густого ворсу на поверхні ліжників. Найдавнішим типом укр. ліжників (як і однотип. виробів сусід. народів) були однотонні, згодом — поперечносмугасті, кольор. гаму яких створ. на гармоній. поєднанні природ. стрічок білих, сірих, брунат. і чорних забарвлень. З часом з’явився ін. тип поперечносмугастих «писаних» поліхром. ліжників, для яких характерні пастел. тони, стійкі до атмосфер. впливу. Від кін. 19 — на поч. 20 ст. зі зміною барвників м’які пастел. барви поступаються яскравим тонам, різноманіт. кольор. гамі. У побут українців Карпат, зокрема гуцулів, увійшли взористі поперечносмугасті ліжники, споріднені за декором із традиц. веретами, скатертинами, перемітками. Домінуючі орнам. площини утворені різнокольор. скосиками, клинцями, укладеними горизонтально поряд у різній послідовності. На межі 19–20 ст. на Гуцульщині почали виготовляти ліжники-коверці з різноманіт. схемами розташування ламаних смуг, скосиків, клинців, ромбів. Розрізняють три осн. типи найдавніших коверців: із поздовж. розташуванням кількох різнокольор. зиґзаґоподіб. смуг «кривуль»; із симетр. укладом таких смуг відносно поздовж. осі, які утворюють посередині ромбоподібні фігури; з шаховим розташуванням ромбів на площині виробу. Названі типи композицій ліжників-коверців «кривий», «руський», «очкатий» у найрізноманітнішій інтерпретації від 1950–60-х рр. виготовляли в багатьох гуцул. селах Косів., Верховин., Путил. і Рахів. р-нів. У 1970–80-х рр. подібні вироби почали ткати у селах Тячів., Іршав., а також Міжгір., Воловец., Сколів. р-нів (Бойківщина). Вуставкові ліжники-коверці — тип сучас. узор. ліжників зі склад. композиц. схемами; за декором нагадують традиц. вишивані уставки сорочок, забори переміток, обрусів, пошивок, писаних верет, килимів. Започаткувала розробку таких нових взірців ліжників-коверців П. Шкрібляк-Король. Авторство багатьох композицій вуставкових ліжників (сливовий, кавалєрське очко, пітківковий та ін.) належить нащадкам уславлених родин Шкрібляків і Корпанюків, а також В. Калинич, П. Петрук, М. Соломійчук, В. Чорнобуряк; кавалєр, дубовий лист, кнігиньковий, пушкатий — К. Боб’як-Никорак, О. Мохнатчук, О. Сіреджук; у колосок, зубці — М. Вінтоняк, М. Теміцька, В. Тулайдан; ключечки — Г. Візичканич. Від 1970-х рр. автор. композиції ліжників створили нар. майстри й художники М. Базак, М. Білас, М. Боб’як, Н. Борисенко, Г. Вінтоняк, Г. Герасимович, Н. Дяченко-Забашта, Л. Жоголь, Г. Забашта, О. Мінько, М. Токар та ін. Частина творів цих митців віддалено нагадує традиц. гуцул. коверці й килими, інші — за композицією й образністю наближаються до гобеленів, декор. панно тощо. На основі осмислення та інтерпретації багатих традицій Л. та ін. видів нар. мистецтва талановиті нар. майстри та профес. художники створили оригін. композиції сучас. ліжників. Кращі зразки творів експонуються на виставках декор.-ужитк. мистецтва, зберігаються в музеях України та ін. держав.

Літ.: Сидорович С. Й. Художня тканина західних областей УРСР. К., 1979; Горинь Г. Й., Грендиш Я. Д., Никорак О. І. Домашні промисли й ремесла // Гуцульщина: Істор.-етногр. дослідж. К., 1987; Никорак О. І. Сучасні художні тканини Українських Карпат. К., 1988; Її ж. Українська народна тканина: типологія, локалізація, художні особливості. Л., 2004; Чегусова З. А., Кара-Васильєва Т. В., Придатко Т. О. Людмила Жоголь. Чарівниця художнього текстилю. К., 2008.

О. І. Никорак