ЛІМНОЛО́ГІЯ (від грец. λίμνη — озеро та логія) — роз­діл гідрології, що ви­вчає водні обʼєкти суходолу з уповільненим водооб­міном (озе­ра, водосховища, ставки), весь комплекс фізичних, хімічних і біо­логічних процесів, що від­буваються в них. Ін. назва — озеро­знавство. Наук. основи Л. закладені на­прикінці 19 ст. у пра­цях швейцар. ученого Ф.-А. Фо­реля по Женев. озеру. 1901 він створив перший лімнол. посібник. У Л. використовують методи гідрології, гідрофізики, гідрохімії, гідробіології, геоморфології та ін. Первин. даними слугують матеріали спо­стережень на озер. станціях, постах, гід­ро­метобсерваторіях, екс­педиц. досліджень, аерофото­зніма­н­ня, результати фіз. і матем. моделюва­н­ня процесів, що про­тікають у водо­ймах. Л. ви­вчає будову та роз­виток котловин і берегів водойм, донні від­клади, фіз. властивості та хім. склад води, особливості вод. режиму (рівень води, вод. баланс), терміч. режим, льодові явища, тварин. і рослин. світ. Остан. часом для по­значе­н­ня науки про водо­йми більш вживаним стає термін «озеро­знавство». Під власне Л. частіше ро­зуміють ви­­вче­н­ня біол. особливостей водойм. У звʼязку зі зро­ста­н­ням за­брудне­н­ня вод і роз­витком процесів евтрофікації водойм все більш актуальними стають дослідж. впливу на водо­йми діяльності людини, пошук шляхів їхнього рац. викори­ста­н­ня та охорони. В Україні комплексні лімнол. дослідж. каскаду дні­пров. водо­сховищ, Придунай. і Шаць­ких озер, лиман. озер Причорно­морʼя тривалий час проводять учені Ін­ституту гідробіо­логії НАНУ (Київ), а також Київ. університету, Сх.-європ. університету (Луцьк), Одес. екол. університету.