Лінійних електродвигунів Особливе конструкторське бюро (ОКБ ЛЕД)

Визначення і загальна характеристика

ЛІНІ́ЙНИХ ЕЛЕКТРО­ДВИГУНІ́В Особливе кон­структорське бюро (ОКБ ЛЕД) Засн. 1971 у Києві як наук.-кон­структор. установа союз. значе­н­ня з проектува­н­ня, виготовле­н­ня та впровадже­н­ня ліній. електро­двигунів для пер­спектив. видів пасажир., пром. і тех­нол. електротранс­­порту, а також спец. електрообладна­н­ня для різних галузей нар. господарства. Ста­новлен­ню і роз­витку робіт в ОКБ ЛЕД сприяла Держ. про­грама зі створе­н­ня нових видів пасажир. електротранс­­порту з викори­ста­н­ням ліній. електро­двигунів (1970), яка перед­бачала роз­робле­н­ня, виготовле­н­ня, проведе­н­ня статич. та динаміч. (ходових) ви­пробувань дослід. зразків тягових двигунів для швидкіс. рухомого складу, а також будівництво у Києві дослід. полігона. На ОКБ ЛЕД покладено функції гол. організації зі створе­н­ня тягових ліній. електро­двигунів для нових видів транс­­порту та організації їх комплекс. ви­пробувань. 1971–79 спеціалістами Бюро створ. тягові лінійні електродви­гуни потуж. 120, 360, 480, 600 кВт, які при­значалися для електро­привода швидкіс. видів назем., під­зем. та естакадемік пасажир. транс­­порту з робочими швидк. від 25 до 57 м/с. Це були перші вітчизн. зразки двигунів такого типу, виготовлені з урахува­н­ням повного комплексу вимог до тягового електрооблад­нан­ня рухомого складу швидкіс. пасажир. електротранс­­порту. Для високошвидкіс. пасажир. транс­­порту на електромагніт. під­вісі ОКБ ЛЕД роз­роблено та виготовлено дослід. зразок тягового ліній. електро­двигуна по­туж. 800 кВт, роз­рах. на швидк. 400 км/год. Фактично це був перший зразок вітчизн. високошвидкіс. тягового ліній. двигуна для транс­­порт. систем на магніт. під­вісі. 1978 спеціалістами ОКБ ЛЕД створ. унікал. ліній. двигун потуж. 1200 кВт із частот. керува­н­ням і примус. повітр. охолодже­н­ням, який на той час був найпотужнішим дви­гуном по­ступал. руху не лише в СРСР, а й в Європі. Для забезпече­н­ня комплексних ви­про­бувань нових систем електро­транс­­порту з ліній. тяговим елек­тро­приводом упродовж 1972–77 у Вишгород. р-ні Київ. обл. збудовано і введено в екс­плуатацію дослід. полігон ОКБ ЛЕД, який оснащено унікал. стенд. обладна­н­ням, ви­пробувал. елек­трифіков. шляхами рейк. (2 км), естакадемік (0,7 км) коліс. транс­­порту та транс­­порту на магніт. під­вісі (1,5 км). На тер. полігону також роз­міщувалися 2 лаб. кор­пуси, необхідне стендове і мех. обладна­н­ня, тягова під­станція потуж. 12 600 кВА. На полігоні вперше проведено повнома­с­штабні ходові ви­пробува­н­ня рухомого складу вітчизн. елек­тро­транс­­порту із тяговими ліній. електро­приводами (метрополітену, швидкіс. трамваю, ес­­такадемік транс­­порту). Роз­робки і дослід. полігон ОКБ ЛЕД на той час від­повід­али, а за окремими показниками й пере­вищували світ. тех. рівень. З оригін. проектами київ. кон­структорів зна­йомилися делегації з Німеч­чини та США. На екс­перим. базі ОКБ проводили наук.-тех. наради, конф., ви­ставки і презентації. Характер. рисою його діяльності було те, що всі роз­роб­ки виконували вперше. Прямих аналогів не існувало. На оригін. тех. ріше­н­ня кон­структорам ОКБ ви­дано понад 250 автор. свідоц­тв та іноз. патентів, їх роз­робки неодноразово від­значалися ме­далями ВДНГ СРСР і УРСР, дипломами між­нар. ви­ставок. Бюро тісно спів­працювало із вченими про­блем. лаб. з ліній. елек­тро­приводу Київ. політех. ін­ституту, Ін­ститутом електрозварюва­н­ня АН УРСР (Київ), ін­ститутом «ВНДІПІтранс­про­грес» (Москва) та ін. галуз. й академ. ін­ститутами, пром. під­приємствами, навч. закладами. Напр., 1978–79 на замовле­н­ня ін­ституту «ВНДІПІтранс­про­грес» спе­­ціалісти ОКБ ЛЕД виконали роз­­робку, виготовле­н­ня і ви­пробува­н­ня дослід. зразків тягових електро­двигунів для першого в СРСР екс­перим. вагона на магніт. під­вісі. Кон­структори Бюро виконували також роз­робки ліній. тягового електро­приводу для різноманіт. систем пром. і спеціалізов. технол. електро­транс­­порту, зокрема для під­приємств металург., гірничоруд. та вугіл. пром-стей. За від­носно короткий термін спеціалістами ОКБ ЛЕД здійснено роз­робку та виробництво без­редуктор. ліній. електро­при­воду комутац. апаратів для тягових мереж метрополітену. 1979 Бюро організувало їхній серій. випуск і по­ставки на замовле­н­ня метрополітенів Києва, Ленін­града (нині С.-Пе­тербург), Мінська, Ташкента, Баку і Єревана. Окремий напрям робіт був повʼязаний зі створен­ням високодинаміч. ліній. електро­приводів для спеціалізов. роз­­гін. стендів та при­строїв. Уперше в СРСР на замовле­н­ня заводу «АвтоВАЗ» (м. Тольят­ті, РФ) створ. і введено в екс­плуатацію катапульту для сертифікац. ви­пробувань автомобілів на пасивну без­пеку. Унікал. системи ліній. електро­приводу із системою час­тот. керува­н­ня швидкістю створ. для стендів гідродинаміч. ви­пробувань на замовле­н­ня Ін­ституту гі­дромеханіки АН УРСР (Київ), Центр. аеро­­гідродинаміч. ін­ституту (Москва), а також для спеціалізов. стендів організацій ВПК. До наук.-тех. здобутків ОКБ ЛЕД належать також роз­робки з теор. узагальне­н­ня, створе­н­ня і практ. викори­ста­н­ня електромех. пере­творювачів енергії нетрадиц. типу (комплекси для здійсне­н­ня електродинаміч. сепарації лому кольор. металів, високоефективне обладна­н­ня багатофактор. дії для без­посеред. здійсне­н­ня нанотехнологій, лінійні стартер-генератори для пер­спектив. надпотуж. вітро­електро­станцій тощо). Результати приклад. наук. дослідж., проект. роз­робок та їх практ. за­стосуван­ня у різноманітні галузі елек­тро­транс­­порту, технологій і промисловості значно випередили свій час і не втратили своєї актуальності й дотепер. 1993 на базі ОКБ ЛЕД створ. Держ. НДПКІ нетрадиц. енергетики та електротехніки.

Літ.: Ижеля Г. И., Ребров С. А., Шапо­валенко А. Г. Линейные асинхрон­ные двигатели. К., 1975; Новгородцев К. И., Шинкаренко В. Ф. Перспек­тивы применения линейных электро­­двигателей. К., 1978; Шинкарен­ко В. Ф., Камрат А. А. Опытный полигон для ис­­следования тягових линейных асин­хрон­ных двигателей // Электротехника. 1984. № 7; Шинкаренко В. Ф. Роз­робки ОКБ лінійних електро­двигунів і їх місце в еволюції нових видів електротранс­­порту // Дослідж. з історії техніки: Зб. наук. пр. К., 2003. Вип. 3.

В. Ф. Шинкаренко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю