Лініченко Юрій Олександрович
ЛІНІЧЕ́НКО Юрій Олександрович (30. 06. 1946, м. Сталіно, нині Донецьк) — живописець і монументаліст. Член НСХУ (1987). Закін. Львів. інститут прикладного та декоративного мистецтва (1978; викл. В. Борисенко, Д. Довбошинський, К. Звіринський).
Відтоді працював на Київ. комбінаті монум.-декор. мистецтва. Від 1991 — на творчій роботі. Учасник міських, всеукр. худож. виставок від 1972. Персон. — у Києві (1991, 2002–03, 2005), Сімферополі (2008), Ялті (АР Крим, 2009). Алегор. образність філос. роздумів, ґротескна, метафорична мова міських замальовок Л. різко контрастують із класич. за стилем краєвидами Карпат. Витоки сучас. авангард. форми у творах митця — в укр. фольклор. спадщині.
Додаткові відомості
- Основні твори
- гобелен «Людина і природа» (1982, м. Макіївка Донец. обл.); вітражі — для концерну «Родон», «Літо» (кав’ярня заводу «Пазитрон»; обидва — Івано-Франківськ), для Центру мікрохірургії ока (Київ; усі — 1987–92); живопис — «Довічний рух» (1987), «Веснянка» (1989), «Повернення» (1991), «Вогонь і вода» (1992), «Примари Чорнобильської зони», «День», «Осіння заметіль» (усі — 1995), «Скіфія» (1996), «Чумацькими шляхами», «Розкопані кургани» (обидва — 2001), «Подорожній» (2002), «Майстренки», «Бондаренки», «Гончаренки», «На ярмарок» (усі — 2003), «Бойківська садиба», «Хортиця» (обидва — 2004), «Невигадана історія», «Композиція із сонцем» (обидва — 2007); серія «Розкопані кургани» (2002).
Рекомендована література
- Роменська В. Прийдуть нащадки і запитають, з якого ми краю // ОМ. 2004. № 4;
- Юрій Лініченко: Каталог. К., 2005;
- Чуйко Т. Юрій Лініченко: його досвід — його арсенал // ОМ. 2008. № 1.
Фотоілюстрації
Людина 
