Ліпляве

ЛІПЛЯ́ВЕ  — село Канівського району Черкаської області. Знаходиться на лівому березі Дніпра, за 70 км від обл. центру та за 7 км від райцентру. Площа 5,9 км². За переписом 2001, насел. становило 2069, станом на 2014 — 2158 осіб (переважно українці). Залізнична станція. На околиці Л. знайдено речі доби бронзи. Тут розкопано Ліплявський могиль­ник. 2009 городище 9–13 ст., яке досліджено побл. села, занесене до Держ. реєстру нерухомих пам’яток України як об’єкт культур. спадщини нац. значен­ня. За однією з версій, назва села походить від слова «ліпити» — хати немовби виліплювали з глини. Вперше згадується у писем. джерелах 16 ст., зокрема в Руській метриці 1578 — як власність Ліплянських. За Люб­лін. унією 1569 навколишні зем­лі зі складу Великого князівства Литовського відійшли до Польщі. Зі створенням 1625 Канів. полку Л. стало центром сотні. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. За умовами Андрусів. угоди 1667 — сотенне містечко Переяслав. полку. Від 1782 — позаштатне містечко Золотоніс. пов. Київ. намісниц­тва, від 1796 — у складі Переяслав. пов. Малорос. губ., від 1802 — Золотоніс. пов. Полтав. губ. 1764 мешкало 775, 1859 — 1491 особа. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. У серед. 1920-х рр. через Л. прокладено залізницю. 1920–22 — у складі Кременчуц., 1923–25 — знову Полтав. губ.; 1923–63 — Гельмязів., 1963–65 — Драбів., від 1965 — Канів. р-нів; 1923–25 — Золотоніс., 1925–30 — Черкас. округ; від 1932 — Київ., від 1937 — Полтав., від 1954 — Черкас. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв у Л. і х. Діброва — 338 осіб), зазнали сталін. репресій. Від жовтня 1941 до листопада 1943 — під нім.-фашист. окупацією. За офіц. версією, 26 жовтня 1941 побл. Л. під час бою з нім. військовиками загинув зачинатель рад. дит. літ-ри А. Гайдар (на поч. 2-ї світової вій­ни був військкором «Комсомольської правди» в Києві, після оточення у вересні 1941 частин Пд.-Зх. фронту в р-ні напряму Умань–Київ потрапив у партизан. загін, де став кулеметником; деякі дослідники стверджують, що його вбили під час відступу рад. військовики, бо він збожеволів). У селі в брат. могилі похов. 425 рад. воїнів, які визволяли село, зокрема Герої Рад. Союзу Х. Малик, А. Смоляков, Є. Трусов, М. Фоміних, О. Ша­лімов. На фронтах 2-ї світової вій­ни загинуло 262 односельці. Нині у Л. працює філія птахофабрики «Миронівська» (торг. марка «Наша Ряба»). Є заг.-осв. школа; клуб, б-ка; амбулаторія. Діють реліг. громади УПЦ МП і адвентистів сьомого дня. Встановлено па­м’ятник воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світової вій­ни, пам’ятні знаки жертвам голодомору 1932–33 та на місці загибелі А. Гайдара. Серед видат. уродженців — філософ і педагог 19 ст. П. Юркевич, громад.-політ. діяч А. Лі­виць­кий, Герой Радянського Союзу І. Голубець. З селом пов’язане життя військ. діяча кін. 18 — поч. 19 ст. Д. Невіровського. Л. згадує Л. Ко­­с­тенко в істор. романі «Берестечко».

Рекомендована література

1. Гончаренко В. А. Черкащина в легендах та переказах. Чк., 2006;
   Google Scholar Internet
2. Канівський район: від витоків до сьогодення. К., 2008.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю