ЛІВИ́ЦЬКИЙ Андрій Микола­йович (27. 03(08. 04). 1879, х. Красний Кут побл. с. Ліпляве Золотоніс. пов. Полтав. губ., нині Канів. р-ну Черкас. обл. — 17. 01. 1954, м. Кар­лсруе, похов у м. Мюнхен, обидва — Німеч­чина, 1965 пере­­похов. у м-ку Бавнд-Брук, шт. Нью-Джер­сі, США) — громадсько-політичний діяч, дипломат. Чоловік Марії, батько Миколи Лівицьких та Н. Лівицької-Холодної. Навч. у Прилуц. гімназії (нині Черніг. обл.), закін. Колегію П. Ґалаґана (1896) й Університет св. Володимира (1903) у Києві. За участь в укр. нац. русі неодноразово був заарешт., 1899 виключений з Університету, однак зумів завершити на­вча­н­ня. Від 1903 працював у Лубен. окруж. суді (нині Полтав. обл.); від 1905 — присяж. повірений Харків. судо­вої палати. Водночас від 1901 — чл.-спів­засн., від 1903 — голова Лубен. осередку РУПу; від 1905 — один із лідерів УСДРП. Під час рев. подій 1905 — голова Коаліц. комітету укр., рос. і євр. соціаліст. організацій у Лубнах та командир місц. загону громад. само­оборони. На поч. січня 1906 за­арешт., але втік з-під варти, у жовтні 1907 заарешт. удруге, 1909 Київ. військ. окруж. судом засудж. до тюрем. увʼязне­н­ня (звільнений після роз­гляду апеляції). Від 1913 — мировий суддя Золотоніс. пов.; від березня 1917 — Золотоніс. повіт., від серп­ня того ж року — Полтав. губерн. комісар. Обраний делегатом Все­укр. селян. зʼ­їзду від Золотоніс. пов. та чл. УЦР від Селян. спілки. У серпні 1917 — травні 1918 — гласний Золотоніс. повіт. і Полтав. губерн. земств. Входив до складу укр. делегації, яка 9 лютого 1918 під­писала Брестсь­кий (Берестейський) мирний договір. За Геть­манату в травні 1918 звільнений із посади Полтав. гу­­берн. комісара, працював юрис­консультом Центр. укр. кооп. комітету, при­єд­нався до опозиц. Укр. нац. союзу. Після приходу до влади Директорії УНР взяв участь в організації та роботі Труд. кон­гресу України. Від січня 1919 — тимчасово керуючий МВС і товариш (заст.) Міністра юстиції УНР; від квітня того ж року — Міністр юстиції і за­ступник голови Ради нар. міністрів УНР; водночас від червня — Міністр закордон. справ УНР. Ви­ступав за необхідність створе­н­ня Балто-Чорномор. сою­­зу під егідою УНР, у жовтні 1919 очолив Над­звич. дипломат. місію УНР, від­ряджену до Польщі для виробле­н­ня умов і під­писан­ня Варшавського договору Директорії УНР з Польщею. 1920–21, 1922–26 — голова уряду УНР; 1926–54 — президент УНР в екзилі (на­прикінці 2-ї світової вій­ни пе­­ре­їхав із Варшави до Німеч­чини). З метою активізації та консолідації укр. політ. сил в еміграції 1948 ініціював склика­н­ня Укр. нац. ради. 2009 НБУ за­про­вадив у обіг ювіл. монету «Андрій Лівицький» із серії «Видатні особистості України».