Літературна критика

«ЛІТЕРАТУ́РНА КРИ́ТИКА» – щомісячний літературознавчий і критико-бібліо­графічний журнал. Виходив укр. мовою під на­­звами «Критика» (1928–32; у Хар­кові), «За марксо-ленінську кри­тику» (1932–35; від 1934 (№ 11) – у Києві), 1936–40 – «Л. к.» (з пе­рервами: 1937 – 5 номерів, 1938 – 2) накладом 4–7 тис. прим. 1932–34 – орган Держ. видавн. об’єдн. України, а потім – СПУ. 1941 журнал ліквідовано, замість нього почав виходити часопис «Радянська Україна». У різ­ний час вид. очолювали В. Десняк, В. Ко­ряк, С. Щупак, А. Голов­ко, І. Стебун та ін. Вміщував статті з питань марксист.-ленін. естетики, істо­рії й поетики драми, роману, ви­світлював питання становлення й розвитку укр. рад. літ-ри, історії й теорії дожовтн. й рад. критики та літературознавства. Друкував статті-огляди про укр. театр, живопис, кіномистецтво, музику. Значне місце відводили нарисам про творчість Т. Шевченка, М. Коцюбинського, П. Гра­­бовського, О. Серафимовича, А. Головка, Петра Панча, Миро­слава Ірчана, І. Микитенка, Івана Ле, Г. Епіка, В. Ґжицького, І. Ку­лика, К. Гордієнка та ін. Аналізові окремих їхніх творів були притаманні політ.-кон’юнктурні викривлення. Зрідка публікували статті про новітні тенденції й явища у зарубіж. літературі й кіно. Уміщував рец. на твори П. Тичини, В. Сосюри, Ю. Яновського, Ю. Смолича, Н. Рибака, М. Островського, О. Влизька, В. Бобин­ського, які вирізнялися вульгар­но-соціол. штампами, кон’юнктур. тенденційністю, класовою нетерпимістю, нехтуванням специ­фікою творчості та нац. своєрід­ності укр. літ-ри. Був засобом запровадження політики партії в галузі худож. літ-ри та мистецтва.

В. О. Ярошик

Читати у файлі PDF