Лобойківка
ЛОБО́ЙКІВКА — село Петриківського району Дніпропетровської області. Знаходиться за 3 км від лівого берега р. Оріль (притока Дніпра) та за 40 км від обл. центру. На Пн. Зх., уверх за течією Орелі прилягає с. Мала Петриківка (до 2016 — Червонопартизанське), а далі, через прибл. 1 км розпочинається смт Петриківка, униз за течією, за 4 км — с. Балівка Дніпроп. р-ну. У Л. та її околицях — низка озер (найбільші: Вурма, 8 га; Солоненьке, 15,9 га), які є залишками старого русла Орелі. Створ. значну кількість ставків для риборозведення (бл. 1 тис. га). Площа 9,68 км2. За переписом насел. 2001, проживали 3047 осіб; станом на 2016 — 3006 осіб; переважно українці. Через Л. проходить автошлях Дніпро–Решетилівка (Полтав. обл.). Тут досліджено поселення та кілька могильників катакомб. культурно-істор. спільності. Курган Могила-Майдан середній (3–1 тис. до н. е.) — памʼятка археології нац. значення (від 2009). Під час розкопок у ньому знайдено найбільший у регіоні скарб бронз. виробів. Виявлено комплекс культ. предметів, зокрема молоточкоподібні шпильки, намисто з кісток хижака. Назва села походить від прізвища одного з перших поселенців козака Лобойка. Наприкінці 18 — на поч. 19 ст. Л. була частиною Петриківки. Відтоді до 1923 — село Новомоск. пов.; до 1925 — Катеринослав. губ. У 19 — на поч. 20 ст. підпорядковувалося Петриків. волості. 1885 проживали 660 осіб, було 100 дворів, збиралися 2 ярмарки на рік. 1870 відкрито церк.-парафіял., 1912 — семирічну школи. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. 1923–63 та від 1991 — Петриків., 1963–91 — Дніпроп. р-нів. Від вересня 1941 до вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Наприкінці 1960-х рр. проживали 3104, 2009 — 3008 осіб. Нині мешканці працюють переважно на підприємствах Дніпра, а також у райцентрі. У Л. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; лікарня. Функціонує істор.-етногр. комплекс під відкритим небом «Козацька сотня», який відтворює арх-ру, побут і культуру Петриківщини 18–19 ст. До його складу входять військ. укріплення «Січ», майданчик для військ. забав козац. періоду, гуцул. ґражда (музей етнографії та побуту, де експонуються кераміка, побут. речі, знаряддя праці жит. Придніпровʼя), церква, міні-зоопарк (страуси, павичі, дикі гуси, дикі кабани, коні, віслюки, кози, вівці). У ньому проводять козац. свята, різноманітні патріот. заходи, фестивалі, майстер-класи, зокрема й з петриків. розпису. Побл. школи — парк (4,9 га). У селі є значні насадження малини та великі вишневі садки, росте багато яблунь, груш, слив і абрикос. Діє реліг. громада УПЦ МП (Свято-Преображен. церква). Встановлено памʼятники воїнам-землякам і воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятні знаки жертвам голодомору 1932–33. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі металургії І. Бельмас, геолог, геохімік О. Петриченко. З селом повʼязані життя та діяльність майстра декор. розпису І. Завгороднього.
В. В. Манюк, І. П. Грива
Додаткові відомості
Завантажити статтю
Населені пункти 
