ЛОЗИ́НСЬКИЙ Євген (18. 05. 1909, м. Тисмени­ця, нині Івано-Фр. обл. — 17. 12. 1977, м. Нью-Йорк, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — громадсько-політичний діяч. Батько Л. Лозинської-Кий і А. Лозинського. Магістр права (1935). Навч. в укр. гімназії у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ) і Яґел­лон. університеті у Кракові. Працював пом. адвоката у м-ку Гусятин (нині смт Терноп. обл.) та Станіславі. Член т-в «Пласт», «Просвіта», «Рідна школа». Брав участь у нелегал. діяльності ОУН, за що неодноразово був заарешт. польс. владою. 1940 під­тримав С. Бандеру й очолювану ним ОУН(б). У вересні 1941 заарешт. ґестапо, утримувався у тюрмах у Львові та Кракові, концтаборах Аушвіц, Маутгаузен, Мельк, Ебензее. Після звільне­н­ня у квітні 1945 — чл. Закордон. частин ОУН в Німеч­чині. 1951 емігрував до США, мешкав у Нью-Йорку. Пра­цював на виробництві, згодом від­крив власну крамницю «Карпати», очолював товариство «Самопоміч». Продовжував громад.-політ. діяльність: входив до Проводу укр. націоналістів-революціонерів, три­валий час очолював гол. упра­ву Організації оборони чотирьох сво­бід України, Товариство бувших політ. вʼязнів, був чл. екзекутиви УККА. 1964 на 4-му Великому зборі ОУН обраний за­ступник голови її Гол. суду. Провадив роботу зі створе­н­ня Світ. укр. визв. фронту (роз­почав діяльність 1973). Автор числен. публікацій у діаспор. періодиці, насамперед вид. ОУН.