КОЛЕ́С­СА Микола Філаретович (06. 12. 1903, м. Самбір, нині Львів. обл. — 08. 06. 2006, Львів) — композитор, диригент, педагог, музично-громадський діяч. Син Філарета, батько Ксенії та Харитини Колес­сів, брат Д. Ко­­лес­­си-Залеської, дід Галини та Яреми Колес­сів, Адріана й Орес­­та Ґелитовичів. Академік АМУ (1997), професор (1957). Герой України (2002). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1983). Народний артист УРСР (1972), СРСР (1991). Член НСКУ (1940). Повний кавалер ор­­дена «За заслуги» (1993, 1998, 2000), орден Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2003). Державні нагороди СРСР. Навч. у Вищому муз. ін­ституті (Львів, 1913–14, 1917–23), Укр. високо­­му пед. ін­ституті (1924–25; кл. гармонії та фортепіано Ф. Якименка, диригува­н­ня — П. Щуров­ської-Росиневич), Консерваторії (1925–29; кл. композиції О. Шіна, диригува­н­ня — П. Дєдечка, М. До­­лєжі­л­ля, О. Острчіля), Школі ви­­щої майстерності (1928–31; кл. композиції В. Новака), на філос. ф-тах УВУ (1924–27) та Карлового університету (1924–28, студіював музико­знавство у З. Неєдлого і славістику; усі — Прага). Від 1931 працював у Муз. академії: від 1940 — доцент, 1953–65 — директор, 1965–74 — зав., від 1974 — проф.-консультант каф. диригува­н­ня. Водночас був спів­засн. і диригентом симф. оркестру Філармонії (1939–41, 1944–53), диригентом оркестру Театру опери та балету ім. І. Франка (1944–47), худож. кер. і гол. диригентом хор. капели «Трембіта» (1946–48; усі — Львів). Керував хорами: 1931–39 — Львів. та Стрий. «Боянами», «Бандуристом» (також 1943–44), «Українським студіо-хором» (оби­­два — Львів), 1941–42 — «Думкою» у Станіславі (нині Івано-Фран­­ківськ). 1983–88 — голова правлі­н­ня Львів. від­діл. СКУ.

Музика К. ґрунтується на укр. муз. фольклорі (напр., карпат.). На основі жанр. ознак фольклору, його ладо-інтонац., метро-рит­­міч. і структур. особливостей К. створив власний стиль, в якому синтезувалися нац. традиції й до­­сягне­н­ня профес. муз. мистецтва 1-ї пол. 20 ст. Різноманітні за жан­­рами твори К. від­значаються яскравістю образно-емоц. зміс­­ту, чіткістю форми, худож. завершеністю; зокрема симф. — майстерністю інструментува­н­ня, хор. — своєрідністю поліфоніч. письма. К. — один із ви­знач. укр. диригентів, талановитий інтер­претатор музики Й.-С. Баха, В.-А. Моцарта, Л. ван Бетговена, Й. Брамса, А. Дворжака, Б. Сметани, П. Чайковського. У репертуарі — твори (деякі вперше) С. Людкевича, В. Барвінського, Р. Сімовича, А. Солтиса, а також власні (вперше). Гаст­­ролював у Києві, Харкові, Оде­­сі, Москві, Ленін­граді (нині С.-Пе­­тербург), країнах Балтії і Закавказ­зя. Диригент. мистецтву К. при­­таман­ні змістовність, цілісність худож. задуму, яскрава, але зов­­нішньо стримана емоційність, продуманість і від­точеність тех. засобів викона­н­ня, висока виконав. культура. К. — фундатор львів. диригент. школи. Серед учнів — З.-Б. Антків, В. Василевич, Є. Вахняк, І.-Я. Гамкало, Р. Дорожівський, Ю. Луців, Т. Ми­­китка, Я. Скибинський, С. Турчак, І. Юзюк. Значним внеском у вітчизн. диригент. педагогіку стала праця К. «Основи техніки диригува­н­ня» (К., 1960; 1973; російською мовою — К., 1981). Здійс­­нив низку записів на грамплатівки та компакт-диск. У 1960–90-х рр. його твори виконувалися у Німеч­чині, Польщі, США, Канаді. 1994 і 1996 від­булися автор. концерти у США і Канаді. 2013 на могилі К. встановлено памʼятник (скульптор С. Литвиненко, арх. М. Рибинчук. Спів­працював з Р. Савицьким.