Колесса Микола Філаретович

КОЛЕ́ССА Микола Філаретович (06. 12. 1903, м. Самбір, нині Львів. обл. – 08. 06. 2006, Львів) – композитор, диригент, педагог, музично-громадський діяч. Син Філарета, батько Ксенії та Харитини Колессів, брат Д. Ко­­лес­­си-Залеської, дід Галини та Яреми Колессів, Адріана й Орес­­та Ґелитовичів. Акад. АМУ (1997), професор (1957). Герой України (2002). Державна премія України ім. Т. Шевченка (1983). Народний артист УРСР (1972), СРСР (1991). Член НСКУ (1940). Повний кавалер ор­­дена «За заслуги» (1993, 1998, 2000), орден Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2003). Державні нагороди СРСР. Навч. у Вищому муз. інституті (Львів, 1913–14, 1917–23), Укр. високо­­му пед. інституті (1924–25; кл. гармонії та фортепіано Ф. Якименка, диригування – П. Щуров­ської-Росиневич), Консерваторії (1925–29; кл. композиції О. Шіна, диригування – П. Дєдечка, М. До­­лєжілля, О. Острчіля), Школі ви­­щої майстерності (1928–31; кл. композиції В. Новака), на філос. ф-тах УВУ (1924–27) та Карлового університету (1924–28, студіював музикознавство у З. Неєдлого і славістику; усі – Прага). Від 1931 працював у Муз. академії: від 1940 – доцент, 1953–65 – директор, 1965–74 – зав., від 1974 – проф.-консультант каф. диригування. Водночас був співзасн. і диригентом симф. оркестру Філармонії (1939–41, 1944–53), диригентом оркестру Театру опери та балету ім. І. Франка (1944–47), худож. кер. і гол. диригентом хор. капели «Трембіта» (1946–48; усі – Львів). Керував хорами: 1931–39 – Львів. та Стрий. «Боянами», «Бандуристом» (також 1943–44), «Українським студіо-хором» (оби­­два – Львів), 1941–42 – «Думкою» у Станіславі (нині Івано-Фран­­ківськ). 1983–88 – голова правління Львів. відділ. СКУ.

Музика К. ґрунтується на укр. муз. фольклорі (напр., карпат.). На основі жанр. ознак фольклору, його ладо-інтонац., метро-рит­­міч. і структур. особливостей К. створив власний стиль, в якому синтезувалися нац. традиції й до­­сягнення профес. муз. мистецтва 1-ї пол. 20 ст. Різноманітні за жан­­рами твори К. відзначаються яскравістю образно-емоц. зміс­­ту, чіткістю форми, худож. завершеністю; зокрема симф. – майстерністю інструментування, хор. – своєрідністю поліфоніч. письма. К. – один із визнач. укр. диригентів, талановитий інтерпретатор музики Й.-С. Баха, В.-А. Моцарта, Л. ван Бетговена, Й. Брамса, А. Дворжака, Б. Сметани, П. Чайковського. У репертуарі – твори (деякі вперше) С. Людкевича, В. Барвінського, Р. Сімовича, А. Солтиса, а також власні (вперше). Гаст­­ролював у Києві, Харкові, Оде­­сі, Москві, Ленінграді (нині С.-Пе­­тербург), країнах Балтії і Закавказзя. Диригент. мистецтву К. при­­таманні змістовність, цілісність худож. задуму, яскрава, але зов­­нішньо стримана емоційність, продуманість і відточеність тех. засобів виконання, висока виконав. культура. К. – фундатор львів. диригент. школи. Серед учнів – З.-Б. Антків, В. Василевич, Є. Вахняк, І.-Я. Гамкало, Р. Дорожівський, Ю. Луців, Т. Ми­­китка, Я. Скибинський, С. Турчак, І. Юзюк. Значним внеском у вітчизн. диригент. педагогіку стала праця К. «Основи техніки диригування» (К., 1960; 1973; російською мовою – К., 1981). Здійс­­нив низку записів на грамплатівки та компакт-диск. У 1960–90-х рр. його твори виконувалися у Німеччині, Польщі, США, Канаді. 1994 і 1996 відбулися автор. концерти у США і Канаді. 2013 на могилі К. встановлено пам’ятник (скульптор С. Литвиненко, арх. М. Рибинчук.

Тв.: для симф. оркестру – Симф. № 1 (1950) і № 2 (1966), «Українська сюїта» (1928), «Варіації» (1931); сюїта для струн. оркестру «В горах» (1972); Фортепіан. квартет (1930); для фортепіано – 2 сюїти («Пассакалія. Скерцо. Фуга», 1929; «Картинки Гуцульщини», 1934), «Дрібнички» (1928), Сонатина (1939), 3 коломийки (1959), 4 прелюди (1938–81), 3 п’єси для дітей (1959); для органа – «Прелюдія і фуга» (1977); хори на сл. Т. Шевченка, С. Рудан­­сь­­кого, П. Тичини, М. Рильського, Л. Кос­­тенко, Р. Братуня та ін.; солоспіви, зо­­крема цикли «В краю квітучої вишні» (1971, сл. І. Такубоку) і «Дитячі сни» (1978, сл. народні); обробки лемків. (зокрема вокал.-інструм. цикл «Лем­­ківське весілля», 1937), волин., поліс., гуцул. нар. пісень, а також білорус., чес., словац. і угор.; музика до вистав і фільмів.

Пр.: Диригування // Диригент. порад­­ник. Л., 1938; Сторінки з історії укра­­їнсько-чеських музичних зв’язків // Укр. слов’янознавство: Література та культура зарубіж. слов’ян. народів: Респ. міжвідом. наук. зб. Л., 1971. Вип. 5; Нав­­чання студента-диригента в класі по спеціальності // Укр. музика: Зб. ст. К., 1972; Диференційовані жести у диригуванні: Метод. розробка // Питання ди­­ригент. майстерності. К., 1980.

Літ.: Волинський Й. Композитор Ми­­кола Колесса. Л., 1954; 1959; Компо­­зитор Микола Колесса: Мат. до нотографії та бібліографії (1929–1971). Л., 1974; Паламарчук О. Микола Колесса. К., 1989; Микола Колесса – композитор, диригент, педагог: Зб. ст. Л., 1997; Якуб’як Я. Патріарх української музики Микола Колесса // Мист. обрії’98: Альм. К., 1999; Бенч-Шокало О. Ми­­ко­­ла Колесса // Укр. хор. спів. К., 2002; Кияновська Л. Син століття Микола Колесса в українській культурі ХХ віку: Сім новел з життя артиста. Л., 2003; Гамкало І. Микола Колесса (Лист до Вчителя з нагоди його 100-річчя) // Мист. обрії’2003: Альм. К., 2004; Ро­­дина Колессів у духовному та культурному житті України кінця ХІХ – ХХ століття: Зб. наук. пр. та мат. Л., 2005.

Б. М. Фільц

Основні твори

для симф. оркестру – Симф. № 1 (1950) і № 2 (1966), «Українська сюїта» (1928), «Варіації» (1931); сюїта для струн. оркестру «В горах» (1972); Фортепіан. квартет (1930); для фортепіано – 2 сюїти («Пассакалія. Скерцо. Фуга», 1929; «Картинки Гуцульщини», 1934), «Дрібнички» (1928), Сонатина (1939), 3 коломийки (1959), 4 прелюди (1938–81), 3 п’єси для дітей (1959); для органа – «Прелюдія і фуга» (1977); хори на сл. Т. Шевченка, С. Рудан­­сь­­кого, П. Тичини, М. Рильського, Л. Кос­­тенко, Р. Братуня та ін.; солоспіви, зо­­крема цикли «В краю квітучої вишні» (1971, сл. І. Такубоку) і «Дитячі сни» (1978, сл. народні); обробки лемків. (зокрема вокал.-інструм. цикл «Лем­­ківське весілля», 1937), волин., поліс., гуцул. нар. пісень, а також білорус., чес., словац. і угор.; музика до вистав і фільмів.

Основні праці

Диригування // Диригент. порад­­ник. Л., 1938; Сторінки з історії укра­­їнсько-чеських музичних зв’язків // Укр. слов’янознавство: Література та культура зарубіж. слов’ян. народів: Респ. міжвідом. наук. зб. Л., 1971. Вип. 5; Нав­­чання студента-диригента в класі по спеціальності // Укр. музика: Зб. ст. К., 1972; Диференційовані жести у диригуванні: Метод. розробка // Питання ди­­ригент. майстерності. К., 1980.

Рекомендована література

1. Волинський Й. Композитор Ми­­кола Колесса. Л., 1954;
   Google Scholar Internet
2. 1959;
   Google Scholar Internet
3. Компо­­зитор Микола Колесса: Мат. до нотографії та бібліографії (1929–1971). Л., 1974;
   Google Scholar Internet
4. Паламарчук О. Микола Колесса. К., 1989;
   Google Scholar Internet
5. Микола Колесса – композитор, диригент, педагог: Зб. ст. Л., 1997;
   Google Scholar Internet
6. Якуб’як Я. Патріарх української музики Микола Колесса // Мист. обрії’98: Альм. К., 1999;
   Google Scholar Internet
7. Бенч-Шокало О. Ми­­ко­­ла Колесса // Укр. хор. спів. К., 2002;
   Google Scholar Internet
8. Кияновська Л. Син століття Микола Колесса в українській культурі ХХ віку: Сім новел з життя артиста. Л., 2003;
   Google Scholar Internet
9. Гамкало І. Микола Колесса (Лист до Вчителя з нагоди його 100-річчя) // Мист. обрії’2003: Альм. К., 2004;
   Google Scholar Internet
10. Ро­­дина Колессів у духовному та культурному житті України кінця ХІХ – ХХ століття: Зб. наук. пр. та мат. Л., 2005.
    Google Scholar Internet

завантажити статтю