Ломоносов Юрій Володимирович

Визначення і загальна характеристика

ЛОМОНО́СОВ Юрій Володимирович (24. 04. 1875, Москва — 19. 11. 1952, м. Мон­реаль, Канада) — фахівець у галузі тепловозобудува­н­ня. Професор (1904). Закін. С.-Пе­тер­бур. ін­ститут інж. шляхів сполуче­н­ня (1898). Працював на Харків. паровозобуд. заводі та Харків.-Микол. залізниці; від 1899 — викладач Варшав. політех. ін­ституту, де читав курс теорії керува­н­ня локомотивами. Від 1901 на за­проше­н­ня В. Кирпичова читав курс парових локомотивів у Київ. політех. ін­ституті, де одразу був обраний на професор. посаду. У квітні 1905 захистив доктор. дис. з про­блем динаміки локомотивів. Л. — засн. вітчизн. тепловозобудува­н­ня, створив наук. напрям — теорія тяги тепловозів, роз­робив наук. засади екс­плуатації залізниць, ви­вчав про­блему заміни парового двигуна у рухомому складі на тепловозну тягу. Від 1907 — у Від­ділі тяги Катерино­слав., а пізніше — Ташкент., Микол. залізниць. Від 1911 читав курс парових локомотивів у С.-Пе­тербур. ін­ституті шляхів сполу­че­н­ня та обійняв посаду голови директорату залізниць у Міністерстві шляхів сполуче­н­ня. Від 1917 працював у Тех. комітеті Нар. комісаріату шляхів сполуче­н­ня, був ор­ганізатором впровадже­н­ня дизель-електр. локомотивів на залізницях Росії. До осені 1919 пере­бував із дипломат. місією у США, у листопаді того ж року від­рядж. до Берліна для організації закупівлі нім. та швед. паровозів. 1923–24 у Німеч­чині за­ймався створе­н­ням вітчизн. тепловоза з електр. пере­дачею тяги, ви­пробува­н­ня якого про­йшли ус­пішно і високо оцінено вітчизн. та закордон. спеціалістами. 4 лю­того 1925 тепловоз Юе-001 був занес. до реєстру діючих локомотивів залізниць СРСР. 1924–25 Л. жив і працював у Берліні, регулярно від­силав звіти про діяльність місії та свої контакти з нім. під­приємствами. За кордоном роз­робив т. зв. формулу Л. для ви­значе­н­ня економічності залізнич. пере­везень. 1927 пере­їхав у м. Кембридж (Велика Британія), де разом з П. Капіцею намагався отримати патент на фрикційне зчепле­н­ня та електромех. автомат. гальмівну систему тепловоза. Проте 1932 ця кон­струкція була запатентована у СРСР без згадки імені Л. Його заслуги почали замовчувати, у пресі 1930-х рр. Л. звинуватили у зраді, його імʼя було виключене з усіх рад. «версій» історії залізниць. У лютому 1929 пере­брався до США, де сподівався ви­пробувати на практиці свої остан­ні теор. роз­робки, одак праце­влаштуватися йому так і не вдалося. У квітні 1930 Л. повернувся до Великої Британії, сподіваючись отримати академ. під­тримку з боку Кембридж. університету. Він став чл. Ін­ституту інж. механіків Британ. асоц. роз­витку науки, Королів. ін­ституту між­нар. справ. Після публікації 1933 кн. «Введение в механику железных дорог» його репутація інж. хоч і зросла, проте одним з небагатьох реалізов. проектів була кон­струкція сіножатки, створ. на основі деяких елементів кон­струкції першого дизел. локомотива. 1938 прийняв громадянство Великої Британії. 1948 пере­їхав до Канади.

Пр.: Наивыгоднейший со­став товарного поезда. К., 1904; На­учные пробле­мы эксплуатации железных дорог. О., 1912; Технические пер­спективы железнодорожного транс­­порта в ближайшее время. Москва, 1924; Ликвидацион­ное бюро по по­стройке и испы­танию тепловозов Юэ, Юм, Юн. Берлин, 1927.

Літ.: Норманн Э. А. Тепловоз профес­сора Ю. В. Ломоносова — первенец советского и мирового тепловозостроения // Вопр. истории естество­­знания и техники. 1985. № 4.

М. М. Бесхмельніцина

Завантажити статтю