КИРПИЧО́В Віктор Львович (26. 09(08. 10). 1845, С.-Петербург — 07(20). 10. 1913, там само) — фахівець у галузі механіки, організатор вищої технічної освіти в Україні. Брат Ніла, батько Михайла Кирпичових. Закін. Михайлів. артилер. академію у С.-Петербурзі (1868), де від­тоді й працював; від 1870 — у С.-Петербур. технол. ін­ституті: від 1876 — професор кафедри приклад. механіки; водночас 1884–85 — проф. С.-Петербур. ін­ституту цивіл. інженерів. Організатор (1885) і перший дир. (1888–89) Харків. технол. ін­ституту, де за його за­проше­н­ням працювали М. Бекетов, Д. Зернов, О. Ляпунов. 1898–1902 — директор-організатор, від 1902 — почес. дир. Київ. політех. ін­ституту, при якому створив наук. школу динам. і статич. міцності. 1903–13 викладав у С.-Петербур. політех. ін­ституті. Наукові дослідже­н­ня: опір матеріалів, буд. і тех. механіка, міцність машин та кон­струкцій. Роз­робив методи роз­рахунку різних статично неви­значених кон­струкцій, викори­став теорему взаємності разом із поня­т­тям узагальнених сил для побудови ліній впливу у різноманіт. задачах, що стосуються простих і нерозріз. балок і арок. Брав активну участь у діяльності комісії І. Вишне­градського з роз­робле­н­ня проекту заг. комплекс. плану роз­витку промисловості та профес. освіти у Рос. імперії (1884), Комісії з питань про вищі тех. навч. заклади (1897). Голова зʼ­їзду з гірн. справи, металургії і машинобудува­н­ня (1910), секр. екс­перт. комісії на Всесвіт. пром. ви­ставці у Чикаґо (США, 1893). Спів­засн. і голова (1895–98), згодом — почес. чл. Пд.-Рос. товариства технологів. 1999 перед корпусом № 1 Нац. тех. університету України «Київ. політех. ін­ститут» встановлено його погру­д­дя (скульптор Н. Дерегус-Лоренс, арх. Б. Писаренко).