Лопата Василь Іванович
ЛОПА́ТА Василь Іванович (28. 04. 1941, с. Нова Басань Бобровиц. р-ну Черніг. обл.) — графік, живописець, письменник. Брат А. Лопати. Державна премія України ім. Т. Шевченка (1993). Народний художник України (2001). Літ. премія ім. О. Гончара (2006). 1-а премія Міжнар. конкурсу з екслібриса (Лондон, 1989). Член НСХУ (1971), НСПУ (2006). Закін. Київський художній інститут (1970; майстерня В. Касіяна), творчі майстерні АМ СРСР у Києві (1972; кер. М. Дерегус). Основні галузі — книжк. і станк. графіка, станк. живопис. Для творчості Л. характерне лірико-епічне, метафоричне трактування подій і персонажів, використання нац. традицій гравюри укр. стародруків. Учасник обл., всеукр., зарубіж. мистецьких виставок від 1967. Персон. — у Воронежі (РФ, 1972), Баку (1973), Дніпропетровську (1982), Каневі (Черкас. обл., 1984, 2003), Чернігові (1985), Києві (1990, 1999, 2001), Вінніпезі (Канада, 1990), Римі (Італія), Нью-Йорку, Оттаві (усі — 1991), Торонто (1997). Створив 8 портретів Т. Шевченка, екслібриси на шевченків. тематику. Розробив оформлення укр. гривень (1991), дипломат. (1991) та укр. (1993) паспортів. Деякі роботи зберігаються у НХМ, Нац. музеї Т. Шевченка (обидва — Київ), Шевченків. нац. заповіднику (Канів). Автор та ілюстратор кн. «Надії та розчарування, або Метаморфози гривні» (2000), повісті «Десь на дні мого серця» (2001), «Дорогу свою покажи мені, Господи» (2005; усі — Київ).
Додаткові відомості
- Основні твори
- графіка — іл. до кн. «Українські народні думи» (1970), «Побратими» В. Шевчука (1971), «Людолови» З. Тулуб (1973), «Каменярі» І. Франка (1975), «Прапороносці» О. Гончара (1978), «Полтава» О. Пушкіна (1979), «Тополя» Т. Шевченка (1980), «Українські балади» (1981), «Українські народні казки» (1982), «Слово о полку Ігоревім» (1986), «Про славне військо запорізьке низове» А. Кащенка (1989), «Кобзар» Т. Шевченка (1992; 1993), «Маруся Чурай» Л. Костенко (2000), «Тарас Бульба» М. Гоголя (2006; усі — Київ); станк. серії — «Поезія Лесі Українки» (1971), «Життя і творчість Г. Сковороди» (1972), «Сільські будні» (1984), «Київські і Галицькі митрополити» (1990–92), «Українські святі» (1993); «Берестечко», «Визволяти побратимів», «Єретик» (усі — 1972), «Папа Іван-Павло II» (1993), «Хресний шлях України» (1995), «До життя і воскресіння» (1996), «В. Чорновіл» (2008), «Автопортрет» (2009); живопис — «Я знаю шлях» (1995), «Вічний поклик», «Моління про чашу» (обидва — 1996), «Таємна вечеря», «Дружина» (обидва — 1997), «Благовіщення» (1998), «Річка Снов» (2004), «Лариса» (2005), «Останній промінь» (2006).
Рекомендована література
- Бугаєнко І. Шевченківська серія Василя Лопати // Вітчизна. 1989. № 3;
- Гравюри Василя Лопати: Альбом. К., 1990;
- Ігнатенко С. Ілюстрована шевченкіана в творах Василя Лопати. Нью-Йорк, 1991;
- Журавель О. Василь Лопата: «Я йшов до Кобзаря все своє життя...» // ОМ. 1991. № 6;
- Василь Лопата. Живопис, графіка: Альбом. К., 2001;
- Булах Г. Обітниця майстра // Вітчизна. 2006. № 9–10;
- Василь Лопата. Життя і творчість: Альбом. К., 2011.