КО́МА (від грец.  — сон, дріма­н­ня) — тяжкий стан організму, найвищий ступінь гальмува­н­ня центральної нервової системи, для якого характерні повна втрата сві­домості, роз­лад жит­тєво важливих функцій — кровообігу, диха­н­ня, обміну речовин тощо, від­сутність рефлексів, реакцій на по­дразники. Існує понад 30 видів коми, що від­різняються етіологією. Причини виникне­н­ня коматозних станів: значні ушкодже­н­ня мозку (гематома, абсцес, пухлина, епілепсія), ди­­фузні де­структивні ушкодже­н­ня тканини мозку (механічна травма, електротравма, контузія мозку, енцефаліт, менінгіт, субарахноїдальні крововиливи), токсичні ура­­же­н­ня мозку (отрує­н­ня алкоголем і його сурогатами, етилгліколем, вуглеводнями та іншими отру­­тами, грибами, наркотиками, седативними препаратами, барбіту­­ратами тощо), недо­статність мозкового кровообігу (син­дром малого викиду, напади Морґаньї–Адамса–Стокса, наслідок асистолії, ішемічний інсульт, гіпертензивна енцефалопатія), метаболічні чин­ники (роз­лади водного й електролітного балансу, гіперосмолярний син­дром, гіпер- або гіпонатріємія, роз­лади кислотно-основного стану, поруше­н­ня ба­­лансу кальцію, гіпоксія, гіпер- і гіпокапнія, печінкова недо­статність, уремія), ендокрин­ні чин­ники (гіпер- і гіпоглікемія, гіпер- та гіпотиреоїдизм), фізичні чин­ники (іонізуюча радіація, роз­лади температурного гомео­стазу, зокре­­ма тепловий удар, гіпотермія). Роз­різняють коми первин­ної церебральної (апоплексична, травматична, епілеп­тична, кома інфекційного або пухлин­ного генезу) і вторин­ного генезу. Коматозний стан з вторин­ним ураже­н­ням центральної нервової системи може виникати при захворюва­н­нях внутрішніх органів і ендокрин­них залоз (кома діабетична, гіпоглікемічна, печінкова, уремічна, еклам­­псична, гіпохлоремічна, надниркова залозиста, тиреотоксична, мікседематозна, аноксична, алімен­­тарно-дистрофічна).

Встанов­­ле­н­ня причини коматозного стану часто є складним, особливо за від­сутності анамнестичних даних. Важливе значе­н­ня мають темп його роз­витку і симптоми, що йому пере­дують. Кома не є само­стійним від­хиле­н­ням від нормального стану або захворюва­н­ням, вона виникає як ускладне­н­ня при низці інших захворювань, які су­проводжують­­ся значними змінами у функціонуван­­ні нервової системи, або ж через первин­не по­шкодже­н­ня певних структур головного мозку, що може виникати, на­приклад, при тяжкій черепно-мозковій травмі. Коматозні стани від­різняються про­­явами і патогенезом, що зумов­­лює і різну терапевтичну тактику. Роз­­­виток коми може від­буватися як по­ступово (протягом декількох годин, доби), так і швидко (від декількох хвилин до 3 годин) та практично мит­тєво. За ступенем тяжкості виділяють помірний, глибокий і термінальний ступені коми. Помірну кому характеризують порушена сві­домість, глибоке пригніче­н­ня кіркових і під­кіркових функцій, від­сутність мимовільних рухів, реакції не лише на світлові, а й на сильні больові по­дразники. Диха­н­ня іноді набуває патологічного характеру — стає стридорозним або уповільненим, іноді аритмічним. Можливі зміни діяльності серцево-судин­ної системи (під­вище­н­ня або зниже­н­ня артеріального тиску, слабкість пульсу, ціаноз). При глибокій комі спо­стерігаються від­сутність стовбурових і спин­номозкових функцій, згаса­н­ня всіх важливих рефлекторних актів — ди­­ха­н­ня, ковта­н­ня, роз­вивається повна арефлексія й атонія. Диха­н­ня пере­ривчасте, аритмічне, часто змінюється на диха­н­ня Чейна–Стокса. Мають місце по­­гірше­н­ня серцевої діяльності, зниже­н­ня судин­ного тонусу, температури тіла, різкий ціаноз, нетрима­н­ня сечі. Граничну (або термінальну) кому характеризують глибоке порушен­­ня функцій довгастого мозку без стовбурових і спин­номозкових рефлек­­сів, припине­н­ня мимовільного диха­н­ня і про­гресивне зниже­н­ня артеріального тиску. Під час виходу зі стану коми у результаті терапії від­новлюється робота центральної нервової системи (за­звичай у зворотному порядку її пригнобле­н­ня). Спершу зʼявля­­ють­­ся корнеальні і зіничні рефлекси, а потім від­новлюється сві­домість (часто при цьому у хворого спо­стерігаються оглушеність, маре­н­ня, галюцинації). Іноді під час виходу з коми мають місце ру­­хове занепокоє­н­ня, хаотичні ру­­хи, судорожні напади тощо.