Лужицька культура
ЛУ́ЖИЦЬКА КУЛЬТУ́РА — археологічна культура. Існувала у 13–3 ст. до н. е. (найдовше — у Польщі). Назва походить від істор.-геогр. місцевості Лужиця на Пн. Сх. Німеччини. Охоплює тер. від Серед. Чехії та Моравії на Пд. до р. Ельба на Зх., Балт. моря на Пн., зх. р-нів Білорусі та України на Сході. В Україні поширена від верхньої і середньої течії Зх. Бугу на Сх. до р. Горинь (Ульвівок, Рованці, Тяглів), хоча окремі її прояви на пам’ятках чорноліської культури доходять на Cх. до Полтавщини. Пам’ятки — численні неукріплені поселення та городища, скарби бронз. речей. Госп-во лужиц. племен базувалося на орному землеробстві та придомному скотарстві. Також вони мали розвинену кольор., а з поч. залізного віку й чорну металургію. Характерним є поховал. обряд тілоспалення в урнах, переважно у безкурган. могильниках (т. зв. поля поховань). Основу ідеол. уявлень насел. складали солярні культи. Питання етніч. приналежності носіїв Л. к. залишається дискусійним, зокрема частина дослідників вважає їх праслов’янами, ін. частина — кельтами чи германцями.
Рекомендована література
- Крушельницкая Л. И., Павлив Д. Ю. Лужицкая культура // Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья. К., 1990.
Завантажити статтю
