Лужницький Григір

Визначення і загальна характеристика

ЛУЖНИ́ЦЬКИЙ Григір (Григорій-Микола) Лео­нідович (псевд.: Меріям, Богуслав Полянич, Павло Корнич, Семен Ордівський, Мар-н, Марусин, Нікі Ґреґор, Л. Нигрицький, Р. Жданич, Р. Сенечiльський та ін.; 27. 08. 1903, Львів, за ін. даними — с. Сороцьке, нині Теребовлян. р-ну Терноп. обл. — 03. 03. 1990, м. Цин­немінсон, шт. Нью-Джерсі, США) — письмен­ник, літературо­знавець, театро­знавець, пере­кладач, громадсько-культурний діяч. Син Л. Лужницького. Дійсний член НТШ у Львові (1927) та США (1950, спів­засн. філол. секції, 1952). У Львові закін. Академ. гімназію (1921), студіював словʼян. філологію на філос. факультеті Укр. (таєм.) університету (1922–23). Від 1922 ви­вчав словʼян. культуру в Університеті м. Ґрац (Австрія), 1923 — у Празі, де у Карловому університеті під­готував док­тор. дис. «Роз­вій української лірики 19 ст.». 1926 отримав наук. ступ. д-ра філософії. 1946 у м. Ґрац захистив габілітац. працю «Die Entstehung des ukraini­schen Theatres» («Роз­виток укра­їнського театру»). 1921 заснував Марій. дружину у Львові. 1922–39 — чл.-засн. Товариства укр. катол. письмен­ників «Логос», чл. однойм. видавництва і видавець пере­кладів зі світ. реліг. літ-ри під на­звою «Бібліотека Меріяма». Член Товариства письмен­ників і журналістів ім. І. Франка у Львові, літ. обʼ­єдн. «МУР». Від 1921 пере­кладав пʼєси для театру товариства «Русь­ка бесіда» (від 1916 — «Українська бесіда»). Спів­роб. ж. «На­ціональна думка», спів­ред. ж. «Сту­дентський вістник», «По­ступ». Перші поезії на­друкував 1920 у ж. «По­ступ», «Наше життя». Згодом вірші, стат­ті, рец. публікував у ж. «ЛНВ», «Новий час». 1926 ви­ступав на між­нар. кон­гресі у Празі проти пере­слідувань польс. владою українців-греко-католиків, за що йому тимчасово заборонили при­їжджати до Львова. 1927 повернувся до Львова. Ред. ж. «По­ступ» (1927–31). До 1939 — спів­ред. г. «Новий час» (автор бл. 500 статей реліг. та мист. змісту), вів рубрику в г. «Наші дні». Ред. серій «Українська бібліотека», «Аматорський театр» у видавництві «Українська преса» І. Тиктора (до 1939). У 1936–38 — літ. консультант і спів­дир. театру «За­грава». 1933 інсценізував повість Б. Лепкого «Мотря» (спів­автор); 1936 — твір Є. Гребінки «Чайковський» («Січовий суд», для Укр. нар. театру ім. І. Тобілевича); 1936 — Г. Сенкевича «Quo vadis?» («Камо гря­деши?»); 1937 — «Слово про Ігорів похід» (для театру «За­грава»). 1939–41 — літ. консультант Львів. укр. драм. театру ім. Лесі Українки, викл. української мови у колиш. євр. гімназії (нині школа № 52). У 1940–41 — молодший науковий спів­робітник Від­ділу сусп. наук АН УРСР у Львові; водночас — викладач Львів. університету, асист. К. Студинського. Під час нім. окупації — викладач історії театру в школі при Укр. театрі Львова (від липня 1941 до 1944), літ. кер. цього театру, кер. Літ.-мист. клубу. Голова Львів. організації СПУ (1942–44). Ви­їхав до Австрії. 1946–49 — асист., д-р габілітов. Університету ім. Карла-Франца (м. Ґрац); дописував до часописів «Die Furche», «Blick nach Osten». 1949 пере­їхав до м. Філадельфія (шт. Пен­сильванія, США). 1952–69 очолював філол. секцію НТШ за межами України, чл. Вільної АН і мистецтв Чехословач­чини. Від 1950 — у г. «Америка»: 1959–63 — спів­ред., ред. У Пенсильван. університеті (м. Філадельфія): 1959–65 — проф.-гість історії укр. літ-ри, у 1960-х рр. — організатор і викл. Нар. університету при ньому, продекан факультету літ-ри Нью-йорк. філії Укр. тех.-госп. ін­ституту. В Укр. катол. університеті (Рим) викладав укр. літературу. Викл. мист. студії у Філадельфії (кер. П. Ме­гик), засн. і голова Асоц. укр. катол. преси (1952). Домисел Л. в істор.-худож. повістях виявляється у посилен­ні окремих рис характеру істор. персонажів; найчастіше звертався до часів козач­чини, визв. змагань; у поезії роз­вивав мотиви символізму. Видав зб. віршів «Вечірні смутки. На­строї» (1924), зб. нарисів «Чорний сніг» (1928; обидві — Прага; Львів), кн. «Марево війни. Думки з приводу повісті В. Є. Жарковецького “Рік 1974”» (Л., 1928); ревю «1+1=3» (спільно з Ю. Шкрумеляком для театру «Цвіркун», Львів, 1931); кримін. (шпигун.) повісті «Перша ніч», «Товариші усміху» (обидві — 1929), «Кімната з одним входом» (1930), «Годин­ник з надбитим склом» (1931), «Гальо!.. Гальо!.. Напад на банк!» (1935), «Стріл уночі» (1936), «Чорна ігуменя» (1939; усі — Львів), «0-313» (1950; про Європу після 2-ї світової війни), «Генерал W» (1951; про на­ступ тоталітар. режимів комунізму і нацизму), «Вершники смерти» (1957; з часів І. Виговського; усі — Філадельфія), «Замок янгола смерти» (1963; про К. Ро­зумовського та Г. Орлика), «Сім золотих чаш» (1969; про добу І. Мазепи; обидві — Торонто), «Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до матері» (Філадельфія, 1982; англомов. перекл. — Філадельфія, 1983); лі­брето муз. комедії «Жабури­н­ня», пʼєси «По­друж­жя в двох мешка­н­нях» (обидві — Львів; Станіславів, 1932); істор. драми «Ой Морозе, Морозенку!» (1933), «Дума про Нечая» (1936), «Лицарі ночі» (1937; усі — Львів), «Ой зі­йшла зоря над Почаєвом» (Л.; Коломия, 1938), «Великий льох» (Л., 1942), «Геть­ман Мазепа» (Фі­ладельфія, 1959); комедії «Акор­ди» (1935), «Муравлі» (1937; оби­дві — Львів). Пере­клав з англ. мови комедію «Ідеальний чоловік» О. Вайлда (1922), зб. «Червона смерть і інші оповіда­н­ня» Е. По ([1930]; обидві — Львів). Від­новив жанри реліг. лірики, драми, ви­стави. Істор.-реліг. пʼє­си Л. «Голгофа» (Жовква, 1937), «По­сол до Бога» (по­ставлено 1935; Зальцбурґ, 1949), «Ой зі­йшла зоря над Почаєвом» (по­ставлено 1938; Філадельфія, 1951) в інтер­претації В. Блавацького зумовили створе­н­ня укр. «монум. театру». Окремі повісті Л. пере­кладено хорват. мовою. Наукові дослідже­н­ня: становле­н­ня і роз­виток нац. драматургії та діяльність те­атру в Галичині, зарубіжна драматургія. Автор кн. «Нарис сучас­ної галицької поезії» (Л., 1925), під­ручника «Християнсько-католицька етика» (Жовква, 1927), істор.-теол. роз­відки «Українська церква між Сходом і Заходом» (Філадельфія, 1954), кн. «Історія укра­їнського театру» (Нью-Йорк; Па­риж, 1961), корот. нарису укр. літ-ри від Від­родже­н­ня до романтизму «Ukrainian Literature within the Framework of World Literature» («Українська література в контекс­ті світової літератури», Нью-Йорк, 1961). Писав крит. огляди укр. поезії та драматургії, роз­відки про творчість І. Франка («Іван Франко про зав­да­н­ня і цілі театру» // «Київ», Філадельфія, 1956, ч. 4; «Театрально-соціологічні елементи в драматичній творчості Івана Франка» // «Записки НТШ», 1957, т. 27), Лесі Українки, П. Тичини, Б. Шоу, Дж. Ґолсуорсі, А. Міцкевича; стат­ті з історії укр. Церк­ви; рец. на ви­стави укр. і польс. театрів у Львові, на твори С. Сем­чука, О. Бабія, М. Філянського. В Івано-Франківську 1998 ви­дано його «Ви­бране: історичні драми, наукові праці», 2004 у Львові — двотом. зб. «Український театр. Т. 1. Наукові праці. Т. 2. Стат­ті, рецензії».

Літ.: Збірник праць і матеріялів на пошану Григорія Лужницького (1903–1990) // Зап. НТШ: Пр. філол. секції. Л.; Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1996. Т. 212; Рудницький Л. Драматургія Григора Лужницького // Лужниць­кий Г. Посол до Бога. Ів.-Ф., 1996; Вівчарик Н. Особливості поетичної твор­чості Григора Лужницького // Галичина. 2003. № 9; Українська діаспора: літ. по­статі, твори, біо­бібліогр. ві­домості. Д., 2012.

Л. Б. Сирота

Завантажити статтю