Луки

Визначення і загальна характеристика

ЛУ́КИ — природні кормові угі­д­дя помірно зволожених місцезро­стань, травостої яких пред­ставлені багаторічними видами — мезофітами (рослинами, що для нормального росту і вижива­н­ня в ценозах потребують стійкого вологозабезпече­н­ня впродовж всього вегетаційного періоду). Л. використовують як сінокоси і пасовища. Їм властива сезон­на і річна мінливість. Л. не мають влас. зони, вони поширені в усіх рівнин. та гір. геогр. місцевостях і ві­ді­грають важливу с.-г. й природо­охорон­ну роль. Проте за екол. показниками найбільше від­повід­ають ліс. зоні. При знищен­ні лісів як первин. рослин­ності Л. спонтан­но заповнюють звільнені місця, а при тривалому припинен­ні сінокосі­н­ня чи випаса­н­ня площ їх, за винятком окремих місцезро­стань, по­ступово змінюють ліси як корін­на рослин­ність. У Лісо­степу та Степу, де домінують степ. травʼянисті угрупова­н­ня з ксерофітів, Л. роз­міщені в заплавах річок, глибоких подах, на днищах балок та їхніх пн. схи­лах тощо. За топол. роз­ташува­н­ням і екол.-флорист. статусом Л. неоднорідні. На вододіл. землях Поліс­ся та в пн. частині Лісо­степу поширені суходіл. Л., що сформувалися під впливом лише атмо­сфер. опадів. Роз­міщені вони на вододіл. рівнинах пере­важно на окраїнах нероз­ораних полів і на прилеглих до них схилах. Ґрунти бідні, як пра­вило, легкого гранулометрич. складу. В рослин. покриві широко пред­ставлена флора олігопсихромезофіт. екол. групи — мітлиця тонка, трава звичайна, осока шершава й бліда, ожика багатоквіткова, гвоздика Борбаша, нечуйвітер волохатий, час­то зі знач. домішкою костриці червоної й овечої та ін., також наявні мохи. На рівнин. чи помір­но знижених краще зволожених ділянках Поліс­ся трапляються моновидові стиснутобіло­вусові Л., на пухких сухих піщаних субстратах — сіруватобулавоносцеві. Остан­ні часто виділяють у пустощні угі­д­дя. З під­вище­н­ням родючості ґрунтів у пд. частині Поліс­ся й пн. р-нах Лісо­степу у травостоях істотно зро­стає частка тонконога лучного і вузьколистого, мітлиці вино­градникової, іноді — костриці валіської, такі Л. набувають рис остепні­н­ня, утворюючи пере­хідні формува­н­ня до лучних, а далі й справж. степів. Площа суходіл. Л. в Україні становить 264,7 тис. га. Низин­ні Л. роз­таш. у долинах зниклих річок, на днищах улоговин і балок. Сформувалися вони під впливом атмо­сфер. опадів і під­зем. вод, які знаходяться на глиб. до 1,5 м. У рослин. покриві пере­важають типові мезофіти й гігромезофіти — тимофіївка лучна, костриця лучна, тонконіг лучний і звичайний, мітлиця велетенська, родовик лікарський, гадючник оголений, вероніка дов­голиста, осока лисяча, просоподібна й чорна, ситник членистий та ін. У пд. р-нах Лісо­степу та в Степу від­бувається засоле­н­ня ґрунтів низин. Л., у звʼязку з чим у складі їхніх травостоїв домінують солевитривалі види — покісниця роз­ставлена і Білика, ситник Жерара, осока роз­ставлена, айстра солончакова, подорожник Корнута, тризубець морський, кульбаба бес­сарабська та ін. Низин. Л., площа яких в Україні становить 1202,2 тис. га, властиві ро­дючі й добре зволожені ґрунти та висока природна продуктивність травостоїв. Вони є цін­ними для організації ефектив. кормовиробництва. До цін­них госп. угідь належать також заплавні Л. малих, серед. і великих річок, площа яких в Україні становить 1882,1 тис. га. Вони утво­рилися під впливом атмо­сфер., під­зем. і повеневих вод. Їхні рослин­ність і ґрунт. покрив не­однорідні. У заплавах великих і серед. річок на мало- чи зовсім незалив. під­вищених ділянках поширені сухі місцезро­ста­н­ня, як правило, з бідними ґрунтами. На таких ділянках травостої мало­продуктивні і за видовим складом подібні до суходіл. Л. На тривалозалив. ділянках ґрун­ти пере­важно родючі, оскільки на них осідають частки мулу. У рослин. покриві ділянок, затоплених до 25–30 діб, пере­важають мезофіти — тонконіг лучний та болотний, стоколос без­остий, пирій повзучий, лисо­хвіст лучний, горошок мишачий, під­марен­ник пів­нічний, осока заяча, оман британський, щавель кислий і пірамідальний та ін. На ділянках, що пере­бувають під затопле­н­ням понад 30 діб, більша кількість гігромезофітів (тонконіг болотний, бекманія звичайна), мезогігрофітів (осока лисяча і гостра, мʼята польова) і гігрофітів (лепешняк плаваючий, ситняг болотний, частуха подорожникова). Заплавні Л. малих річок за екол.-фітоценотич. структурою і госп. цін­ністю близькі до низин. Л. Болотні Л. сформовані в умовах по­стій. або надмір. (впродовж більшої частини вегетації) зволоже­н­ня ґрунтів. Вони пред­ставлені вологолюб. видами рослин — гігрофітами, гі­дромезофітами та мезо­гідрофітами із не­знач. домішкою мезогігрофітів. Трапляються на знижених місцях серед ін. типів Л. або окремими великими масивами. Ґрунти лучно-болотні, му­лувато-болотні, торфʼяно-бо­лотні, іноді торфові. Найпоширенішими в рослин. покриві є лепешняк великий і плаваючий, мітлиця повзуча і собача, куничник сіруватий, осока чорна, дерниста, гостра, пухирчаста, вербозі­л­ля звичайне, плакун верболистий, пів­ники болотні, під­марен­ник болотний, ци­кута отруйна, вех широколистий, комиш лісовий, частуха подорожникова та ін. У рослин. покриві болот. Л. пд. р-нів України, що мають вищий ступ. засоле­н­ня ґрунт. субстратів, крім деяких на­званих видів, поширені китник тростин­ний, при­бережниця берегова, бульбокомиш морський, куга Табернемонтана, ситник однолусковий, тризубець морський. Незасоленим і засоленим болот. Л. властива висока врожайність рослин. маси, при цьому їхня корм. цін­ність низька. Проте вони мають вагоме заг.-екол. значе­н­ня як водонакопичувал. і регулювал. системи водооб­мін. процесів та клімату тих чи ін. регіонів країни. Гір. Л. в Україні пред­ставлені в Карпатах і Криму. За рельєфом, ступ. зволоже­н­ня і висот. роз­ташува­н­ням вони дуже неоднорідні. Їх поділяють на перед­гірні (у Карпатах — до вис. 550 м над р. м.), Л. гір.-ліс. поясу (від 500–600 до 1200–1600 м) і високогірні, або субальпійські, та альпійські (вище поясу лісів — полонини). Для Л. Карпат характерні значна строкатість за рівнем зволоже­н­ня (від сухих до вологих і навіть сирих) і родючістю ґрунтів та мезофіл. екол. природа. У скла­ді їхніх травостоїв у перед­гірному та гір.-ліс. поясі широко пред­ставлені костриця лучна та червона, тонконіг лучний, мітлиця тонка, трава медова шерстиста та мʼяка, трясучка середня, щуч­ник дернистий, біловус стиснутий, королиця круглолиста й Рациборського, верес звичайний тощо. У травостої полонин пере­важають дрібнотравні, червонокострицевобіловусові, кар­патсько- та лежачекострицеві, трироз­дільноситникові, зігнуто- та вічнозеленоосокові, лохинові та ін. асоціації. Гір. тра­вʼянисті формува­н­ня Криму поділяють на перед­гірні і низькогірні (до 450 м над р. м.) та гір., або яйли, що роз­міщені на пло­ских вершинах гір. Остан­ні зайняті злак. чи злак.-різнотрав. степами з пошире­н­ням у їхньому складі низькоосокових, борознистокострицевих, вузьколи­сто­ковилових, кап­падокійськостоколосових, сонцецвіто-чебрецевих та ін. асоціацій. Проте на краще зволожених не­глибоких глинисто-щебенюватих гір.-луч­них ґрунтах тут поширилися гір. збірногрястицеві, лучнокостри­цеві, високотрясучкові Л. Перед­гірна частина Крим. гір зайнята степ. рослин­ністю. Для під­вище­н­ня продуктивності Л. окультурюють (зрізають купини, вносять добрива, під­сівають цінні трави, зрошують та ін.).

Вагомий внесок у ви­вче­н­ня флорист. складу, роз­поділу за зонами, морфобіол. структури, екології і роз­робле­н­ня класифікації Л. зробили О. Шен­ников, Д. Афанасьєв, Г. Білик, Л. Балашов, Л. Сипайлова та ін. Зокрема О. Шен­ников та Д. Афанасьєв за­пропонували фітоценотичну класифікацію лучної ро­слин­ності, яка не втратила свого значе­н­ня й нині. М. Куксін об­ґрунтував фітотопол. класифікацію Л., від­повід­но до якої 1957–61 проведено суціл. геоботан. та культуртех. обстежен­ня природ. корм. угідь України. У результаті цих робіт для кожного господарства створ. карти типів Л. і роз­роблено рекомендації щодо їхнього поліпше­н­ня та рац. викори­ста­н­ня. Нині вчені працюють над удосконале­н­ням ме­тод. принципів класифікації рос­лин­ності Л. на базі викори­ста­н­ня її флорист. оцінок (Б. Міркін, В. Соломаха, Я. Дідух та ін.), а також над роз­робле­н­ням класифікації на біо­геоценотич. засадах, тобто на базі комплекс. індикації екол.-флорист. ознак рослин­ності й особливостей ґрунтів Л. як ціліс. екосистем (А. Боговін). Див. також Луківництво.

Літ.: Шен­ников А. П. Луговедение. Ленин­град, 1941; Білик Г. І. Рослин­ність Нижнього Придністровʼя. К., 1956; Брадіс Є. М. Про класифікацію рослин­ності боліт УРСР // УБОЖ. 1956. Т. 13, № 3; Куксін М. В. Номенклатура типів природних кормових угідь Української РСР. К., 1958; Афанасьєв Д. Я., Сипайлова Л. М., Лихобабіна Е. П., Куксін М. В., Боговін А. В. Природні лучні угі­д­дя Поліс­ся. К., 1982; Балашов Л. С., Сипайлова Л. М., Соломаха В. А., Шеляг-Сосонко Ю. Р. Типология лугов Украины и их рациональное использование. К., 1988; Боговін А. В., Слюсар І. Т., Царенко М. К. Травʼянисті біо­геоценози, їхнє поліпше­н­ня та раціональне викори­ста­н­ня. К., 2005.

А. В. Боговін, В. Г. Кургак

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю