Луки

Визначення і загальна характеристика

ЛУ́КИ  — природні кормові угіддя помірно зволожених місцезростань, травостої яких представлені багаторічними видами — мезофітами (рослинами, що для нормального росту і виживання в ценозах потребують стійкого вологозабезпечення впродовж всього вегетаційного періоду). Л. використовують як сінокоси і пасовища. Їм властива сезонна і річна мінливість. Л. не мають влас. зони, вони поширені в усіх рівнин. та гір. геогр. місцевостях і відіграють важливу с.-г. й природоохоронну роль. Проте за екол. показниками найбільше відповідають ліс. зоні. При знищенні лісів як первин. рослинності Л. спонтанно заповнюють звільнені місця, а при тривалому припиненні сінокосіння чи випасання площ їх, за винятком окремих місцезростань, поступово змінюють ліси як корінна рослинність. У Лісостепу та Степу, де домінують степ. трав’янисті угруповання з ксерофітів, Л. розміщені в заплавах річок, глибоких подах, на днищах балок та їхніх пн. схи­лах тощо. За топол. розташуванням і екол.-флорист. статусом Л. неоднорідні. На вододіл. землях Полісся та в пн. частині Лісостепу поширені суходіл. Л., що сформувалися під впливом лише атмосфер. опадів. Розміщені вони на вододіл. рівнинах переважно на окраїнах нероз­ораних полів і на прилеглих до них схилах. Ґрунти бідні, як пра­вило, легкого гранулометрич. складу. В рослин. покриві широко представлена флора олігопсихромезофіт. екол. групи — мітлиця тонка, трава звичайна, осока шершава й бліда, ожика багатоквіткова, гвоздика Борбаша, нечуйвітер волохатий, час­то зі знач. домішкою костриці червоної й овечої та ін., також наявні мохи. На рівнин. чи помір­но знижених краще зволожених ділянках Полісся трапляються моновидові стиснутобіло­вусові Л., на пухких сухих піщаних субстратах — сіруватобулавоносцеві. Останні часто виділяють у пустощні угіддя. З підвищенням родючості ґрунтів у пд. частині Полісся й пн. р-нах Лісостепу у травостоях істотно зростає частка тонконога лучного і вузьколистого, мітлиці виноградникової, іноді — костриці валіської, такі Л. набувають рис остепніння, утворюючи перехідні формування до лучних, а далі й справж. степів. Площа суходіл. Л. в Україні становить 264,7 тис. га. Низинні Л. розташ. у долинах зниклих річок, на днищах улоговин і балок. Сформувалися вони під впливом атмосфер. опадів і підзем. вод, які знаходяться на глиб. до 1,5 м. У рослин. покриві переважають типові мезофіти й гігромезофіти — тимофіївка лучна, костриця лучна, тонконіг лучний і звичайний, мітлиця велетенська, родовик лікарський, гадючник оголений, вероніка дов­голиста, осока лисяча, просоподібна й чорна, ситник членистий та ін. У пд. р-нах Лісостепу та в Степу відбувається засолення ґрунтів низин. Л., у зв’язку з чим у складі їхніх травостоїв домінують солевитривалі види — покісниця розставлена і Білика, ситник Жерара, осока розставлена, айстра солончакова, подорожник Корнута, тризубець морський, кульбаба бессарабська та ін. Низин. Л., площа яких в Україні становить 1202,2 тис. га, властиві ро­дючі й добре зволожені ґрунти та висока природна продуктивність травостоїв. Вони є цінними для організації ефектив. кормовиробництва. До цінних госп. угідь належать також заплавні Л. малих, серед. і великих річок, площа яких в Україні становить 1882,1 тис. га. Вони утво­рилися під впливом атмосфер., підзем. і повеневих вод. Їхні рослинність і ґрунт. покрив не­однорідні. У заплавах великих і серед. річок на мало- чи зовсім незалив. підвищених ділянках поширені сухі місцезростання, як правило, з бідними ґрунтами. На таких ділянках травостої малопродуктивні і за видовим складом подібні до суходіл. Л. На тривалозалив. ділянках ґрун­ти переважно родючі, оскільки на них осідають частки мулу. У рослин. покриві ділянок, затоплених до 25–30 діб, переважають мезофіти — тонконіг лучний та болотний, стоколос безостий, пирій повзучий, лисо­хвіст лучний, горошок мишачий, підмаренник північний, осока заяча, оман британський, щавель кислий і пірамідальний та ін. На ділянках, що перебувають під затопленням понад 30 діб, більша кількість гігромезофітів (тонконіг болотний, бекманія звичайна), мезогігрофітів (осока лисяча і гостра, м’ята польова) і гігрофітів (лепешняк плаваючий, ситняг болотний, частуха подорожникова). Заплавні Л. малих річок за екол.-фітоценотич. структурою і госп. цінністю близькі до низин. Л. Болотні Л. сформовані в умовах постій. або надмір. (впродовж більшої частини вегетації) зволоження ґрунтів. Вони представлені вологолюб. видами рослин — гігрофітами, гідромезофітами та мезогідрофітами із незнач. домішкою мезогігрофітів. Трапляються на знижених місцях серед ін. типів Л. або окремими великими масивами. Ґрунти лучно-болотні, му­лувато-болотні, торф’яно-бо­лотні, іноді торфові. Найпоширенішими в рослин. покриві є лепешняк великий і плаваючий, мітлиця повзуча і собача, куничник сіруватий, осока чорна, дерниста, гостра, пухирчаста, вербозілля звичайне, плакун верболистий, півники болотні, підмаренник болотний, ци­кута отруйна, вех широколистий, комиш лісовий, частуха подорожникова та ін. У рослин. покриві болот. Л. пд. р-нів України, що мають вищий ступ. засолення ґрунт. субстратів, крім деяких названих видів, поширені китник тростинний, при­бережниця берегова, бульбокомиш морський, куга Табернемонтана, ситник однолусковий, тризубець морський. Незасоленим і засоленим болот. Л. властива висока врожайність рослин. маси, при цьому їхня корм. цінність низька. Проте вони мають вагоме заг.-екол. значення як водонакопичувал. і регулювал. системи водообмін. процесів та клімату тих чи ін. регіонів країни. Гір. Л. в Україні представлені в Карпатах і Криму. За рельєфом, ступ. зволоження і висот. розташуванням вони дуже неоднорідні. Їх поділяють на передгірні (у Карпатах — до вис. 550 м над р. м.), Л. гір.-ліс. поясу (від 500–600 до 1200–1600 м) і високогірні, або субальпійські, та альпійські (вище поясу лісів — полонини). Для Л. Карпат характерні значна строкатість за рівнем зволоження (від сухих до вологих і навіть сирих) і родючістю ґрунтів та мезофіл. екол. природа. У скла­ді їхніх травостоїв у передгірному та гір.-ліс. поясі широко представлені костриця лучна та червона, тонконіг лучний, мітлиця тонка, трава медова шерстиста та м’яка, трясучка середня, щуч­ник дернистий, біловус стиснутий, королиця круглолиста й Рациборського, верес звичайний тощо. У травостої полонин переважають дрібнотравні, червонокострицевобіловусові, кар­патсько- та лежачекострицеві, трироздільноситникові, зігнуто- та вічнозеленоосокові, лохинові та ін. асоціації. Гір. тра­в’янисті формування Криму поділяють на передгірні і низькогірні (до 450 м над р. м.) та гір., або яйли, що розміщені на пло­ских вершинах гір. Останні зайняті злак. чи злак.-різнотрав. степами з поширенням у їхньому складі низькоосокових, борознистокострицевих, вузьколи­сто­ковилових, каппадокійськостоколосових, сонцецвіто-чебрецевих та ін. асоціацій. Проте на краще зволожених неглибоких глинисто-щебенюватих гір.-луч­них ґрунтах тут поширилися гір. збірногрястицеві, лучнокостри­цеві, високотрясучкові Л. Передгірна частина Крим. гір зайнята степ. рослинністю. Для підвищення продуктивності Л. окультурюють (зрізають купини, вносять добрива, підсівають цінні трави, зрошують та ін.).

Вагомий внесок у вивчення флорист. складу, розподілу за зонами, морфобіол. структури, екології і розроблення класифікації Л. зробили О. Шенников, Д. Афанасьєв, Г. Білик, Л. Балашов, Л. Сипайлова та ін. Зокрема О. Шенников та Д. Афанасьєв запропонували фітоценотичну класифікацію лучної ро­слинності, яка не втратила свого значення й нині. М. Куксін обґрунтував фітотопол. класифікацію Л., відповідно до якої 1957–61 проведено суціл. геоботан. та культуртех. обстежен­ня природ. корм. угідь України. У результаті цих робіт для кожного господарства створ. карти типів Л. і розроблено рекомендації щодо їхнього поліпшення та рац. використання. Нині вчені працюють над удосконаленням ме­тод. принципів класифікації рос­линності Л. на базі використання її флорист. оцінок (Б. Міркін, В. Соломаха, Я. Дідух та ін.), а також над розробленням класифікації на біогеоценотич. засадах, тобто на базі комплекс. індикації екол.-флорист. ознак рослинності й особливостей ґрунтів Л. як ціліс. екосистем (А. Боговін). Див. також Луківництво.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю