Луківництво

Визначення і загальна характеристика

ЛУКІВНИ́ЦТВО — галузь кормовиробництва, яка за­ймається поліпше­н­ням природних і створе­н­ням сіяних лучних травостоїв, роз­робле­н­ням заходів з їхнього викори­ста­н­ня на сінокосах і пасовищах природних кормових угідь з метою виробництва сіна, зеленого, зокрема пасовищного, та інших травʼяних кормів для свій­ських тварин; галузь науки, що теоретично і практично об­ґрунтовує організаційні й технічні за­ходи та при­йоми, спрямовані на поліпше­н­ня та раціональне викори­ста­н­ня природних і сіяних сі­ножатей та пасовищ. Теор. базою Л. є луко­знавство як наука про луки, їхнє походже­н­ня, компоненти, організацію фітоценозів та закономірності змін, що від­буваються в них під впливом природ. і антропоген. чин­ників, тощо. Л. як галузь с. господарства на всіх етапах свого роз­витку на території України ві­ді­гравало важливу роль у забезпечен­ні корм. бази для тваринництва. У сучас. Л. ви­окремлено осн. групи заходів з під­вище­н­ня продуктивнос­ті сіножатей і пасовищ та поліпше­н­ня якості травʼяних кор­мів: докорін­не поліпше­н­ня, поверх­неве поліпше­н­ня і правильне (рац.) викори­ста­н­ня травостоїв. За докорін. поліпше­н­ня повністю знищують де­градований низько­врожай. природ. або старосіяний траво­стій, де поширилися купини, чагарники, дрібноліс­ся, камі­н­ня, малоцін­ні, шкідливі чи отруйні види рослин, і на його місці створюють новий високо­врожай. сіяний траво­стій із багаторіч. трав та їхніх сумішей. Залежно від стану угідь здійснюють культуртех. роботи, ме­ліорат. заходи, вирощува­н­ня по­перед. (під­готов.) культур, залу­же­н­ня. Культуртех. роботи — заходи, спрямовані на роз­чище­н­ня природ. корм. угідь від чагарників, дрібноліс­ся і пеньків, зни­ще­н­ня купин, збира­н­ня камі­н­ня, вирівнюва­н­ня поверх­ні, первин­не обробле­н­ня ґрунту. Меліорат. заходи — осуше­н­ня при пере­зволожен­ні або зроше­н­ня за недо­стат. забезпече­н­ня трав вологою — здійснюють у разі не­обхідності регулюва­н­ня водного режиму. Процес залуже­н­ня перед­бачає обробле­н­ня ґрунту, добір трав і травосумішей, сівбу трав, а за потреби й удобре­н­ня, вапнува­н­ня кислих чи гі­псува­н­ня солонцюватих ґрунтів. Для докорін. поліпше­н­ня за­стосовують 2 способи залуже­н­ня: при­скорене і залуже­н­ня після поперед. культур. При­скорене проводять без вирощува­н­ня поперед. культур, трави сіють без­посередньо на добре роз­роблений пласт лучної дернини. Його за­стосовують з метою створе­н­ня високо­врожай. травостоїв у короткий термін з порівняно невеликими затратами пере­важно на угі­д­дях, де технічно це можливо зробити. Залуже­н­ня після вирощува­н­ня поперед. культур здійснюють протягом 1–5-ти р. у системі лучних сіво­змін чи поза ними з різною тривалістю польового й лучного періодів на угі­д­дях, які потребують поперед. окультурюва­н­ня. Обробле­н­ня ґрунту при залужен­ні завершують коткува­н­ням. Пі­ді­брані трави за біол. характеристиками повин­ні від­повід­ати екол. умовам місцезро­ста­н­ня (типу угідь, рівню зволоже­н­ня, клімат. і ґрунт. умо­вам тощо), агротех. чин­никам (системі удобре­н­ня, тривалості й способу викори­ста­н­ня тощо), а також ценотич. активності компонентів травосумішей. На Поліс­сі України у складі травосумішей чи в чистому ви­гляді для сінокісно-пасовищ. користува­н­ня при залужен­ні висівають такі види злак. і бобових багаторіч. трав, як грястиця збірна, костриця лучна, східна й червона, стоколос без­остий, пажитниця багаторічна й багатоквіткова, китник лучний, тонконіг лучний, тимофіївка лучна, мітлиця велетенська, очеретянка звичайна, конюшина лучна (двоукісна), гібридна й повзуча, лядвенець польовий, у лісо­степ. і степ. зонах — також житняк гребінчастий, пи­рій без­кореневищний, райграс високий, люцерна посівна й жовта, еспарцет піщаний, лядвенець український. За умов обмеженого за­стосува­н­ня добрив до травосумішей обо­вʼязково додають бобовий ком­понент (люцерну посівну, конюшину лучну та ін.), який забезпечує накопиче­н­ня симбіо­тич. азоту (50–200 кг/га). Уна­­слідок докорін. по­ліпше­н­ня лук їхня продуктивність за виходом з 1 га корм. одиниць зро­стає у 2–3 рази і може становити 5–7 т і більше. Під час поверх­невого поліпше­н­ня лук дернину не ро­зорюють, а впроваджують заходи, спрямовані на під­вище­н­ня врожайності корм. угідь. Його здійснюють на угі­д­дях, у травостої яких збереглися види трав, цінні як корми, з невеликою кількістю купин, чагарників і дрібноліс­ся, камі­н­ня, бурʼянів, малоцін., шкідливих чи отруй. видів рослин тощо, а також на тер., де не можна проводити докорін­не поліпше­н­ня через за­­грозу водної або вітрової ерозії ґрунтів (схили балок, гір. луки, прируслова частина заплави великих і серед. річок тощо). Поверх­неве поліпше­н­ня за потреби може по­єд­нувати культуртех. роботи, меліорат. заходи, заходи з до­гляду за травостоєм, удобре­н­ня траво­стою. Культуртех. роботи та меліорат. заходи проводять так само, як і під час докорін. поліпше­н­ня. Заходи з до­гляду за травостоєм перед­бачають знище­н­ня бурʼянів, роз­­гріба­н­ня наносів та кротовин, засипа­н­ня промоїн, видале­н­ня залишків сіна, роз­пушува­н­ня дернини, під­сіва­н­ня трав. Під­сіва­н­ня за поверх­невого поліпше­н­ня проводять без поруше­н­ня або з частковим поруше­н­ням дернини насі­н­ням видів багаторіч. трав з дотрима­н­ням екол.-біол. принципів їхнього добору, які рекомендовано для докорін. поліпше­н­ня. Найчастіше для під­­сіва­н­ня використовують багаторічні бобові трави. У процесі поверх­невого поліпше­н­ня лук вносять макро- (азотні, фосфор­ні і калійні) та мікродобрива. У травостої з великою часткою бобових культур азот не вносять. Для ви­значе­н­ня сумар. доз осн. пожив. елементів за­стосовують баланс.-роз­рахунк. метод, який враховує їхній вміст у ґрунті, винесе­н­ня з урожаєм та коефіцієнти їх викори­ста­н­ня з добрив та ґрунту. Залежно від забезпече­н­ня ґрунту пожив. елементами дози діючої речовини добрив можуть коливатися в ме­жах до 200 кг/га (азот і калій) та до 90 кг/га (фосфор) з різним спів­від­ноше­н­ням цих елементів. Азот вносять з таким роз­рахунком, щоб в одному циклі викори­ста­н­ня дози не пере­вищу­вали 45–50 кг/га діючої речовини на пасовищах і 80–90 кг/га — на сіножатях. Правильне (рац.) викори­ста­н­ня сінокосів і пасовищ перед­бачає впровадже­н­ня технол. заходів, які забезпечують по­стійне від­новле­н­ня й збе­реже­н­ня видової структури, про­дуктивності та пожив. й енергет. цін­ності корму. Роз­різняють 2 осн. способи викори­ста­н­ня лук — сінокісне (траво­стій скошують для заготівлі сіна та ін. травʼяних кормів) і пасовищне (використовують для випаса­н­ня тварин). Часто практикують комбінов. (протягом одного й того ж вегетац. періоду по­єд­нують пасовищне і сінокісне за­стосува­н­ня) та пере­мін­не (чергува­н­ня режимів викори­ста­н­ня протягом декількох років) викори­ста­н­ня. Рац. викори­ста­н­ня пасовищ пе­редбачає за­стосува­н­ня систем. (порцій. та загін.) випаса­н­ня тра­во­стою тваринами з надава­н­ням часу для до­стат. від­ро­ста­н­ня трав в отавах. За сінокіс. викори­ста­н­ня трави скошують в оп­тимал. фази вегетації рослин з метою забезпече­н­ня якості сіна, зеленого корму чи сінажу, від­повід­ної вимогам держ. стандартів України.

Л. як галузь науки виникло на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. Його фундатором став В. Вільямс. У цей період на держ. рівні роз­почато під­готовку кадрів серед. кваліфікації та дослідні роботи на опор. пунктах, Полтав. і Козаровиц. (нині Вишгород. р-ну Київ. обл.) дослід. станціях Все­союз. ін­ституту кормів (м. Лобня, нині Моск. обл.). Зокрема на Ко­заровиц. дослід. станції працювали Р. Єленевський та Є. Єленевська, які провели інвентаризацію та роз­робили заходи з поліпше­н­ня заплав. лук Дні­пра зони Поліс­ся, та М. Данилевська, котра довела пере­ваги й ефективність загін. способу випаса­н­ня худоби. Знач. внесок у роз­виток Л. зробив засн. ниніш. від­ділу кормовиробництва і луківництва Ін­ституту землеробства НААНУ (смт Чабани Києво-Святошин. р-ну Київ. обл.) і першої наук. школи луківників М. Куксін. Під його керівництвом роз­роблено фітотопол. класифікацію та проведено крупномас­штабне геоботан. обстеже­н­ня лук, а також об­ґрунтовано технол. основи докорін. й поверх­невого їхнього поліпше­н­ня, створе­н­ня, до­гляду й рац. викори­ста­н­ня природ. та культур. сінокосів і пасовищ. Про­блемами покраще­н­ня та рац. викори­ста­н­ня лук у Лів­обереж. Лісо­степу за­ймалася В. Черкасова, у зх. регіоні — Г. Кияк. На­ступ. період роз­витку Л. повʼязують зі створе­н­ням у Він­ниці 1973 Укр. НДІ кормів Пд. від­діл. ВАСГНІЛ (нині Ін­ститут кормів та с. господарства Поділ­ля НААНУ). У цей час по­глиблено уявле­н­ня про особливості формува­н­ня фітоценозів різнотип. лук, їхньої продуктивності та якості кормів залежно від агротех. чин­ників, а також роз­роблено для різних ґрунт.-клі­мат. умов екол.-біол. і технол. основи створе­н­ня, до­гляду, удо­брен­­ня та рац. викори­ста­н­ня траво­­стоїв природ. і культур. сі­ножатей та пасовищ. Серед ві­домих фахівців у галузі Л. — на Поділ­лі: П. Макаренко та К. Ков­тун, у Поліс­сі і Лісо­степу: А. Боговін і В. Кургак, у зх. регіоні: М. Ярмолюк і Я. Мощак.

Літ.: Еленевский Р. А., Еленевская Е. В. Геоботанический очерк заливных лугов Казаровичской поймы Днепра // Тр. Казарович. опытно-мелиорат. луговой станции. 1927; Ларін І. В., Куксін М. В. Луківництво і пасовищне господарство. К., 1960; Кияк Г. С. Луківництво. К., 1968; Куксін М. В. Створе­н­ня i раціональне викори­ста­н­ня культурних пасовищ. К., 1973; Черкасова В. А. Ос­во­ение склонов под пастбища и сено­косы. Москва, 1976; Боговін А. В. Внесок науковців у роз­виток луківництва в Україні // Боговін А. В. Землеробство. К., 1999; Боговін А. В., Слюсар І. Т., Царенко М. К. Травʼянисті біо­геоценози, їхнє поліпше­н­ня та раціональне викори­ста­н­ня. К., 2005; Кургак В. Г. Лучні агрофітоценози. К., 2010.

В. Г. Кургак, А. В. Боговін

Завантажити статтю