Луківництво

Визначення і загальна характеристика

ЛУКІВНИ́ЦТВО  — галузь кормовиробництва, яка займається поліпшенням природних і створенням сіяних лучних травостоїв, розробленням заходів з їхнього використання на сінокосах і пасовищах природних кормових угідь з метою виробництва сіна, зеленого, зокрема пасовищного, та інших трав’яних кормів для свій­ських тварин; галузь науки, що теоретично і практично обґрунтовує організаційні й технічні за­ходи та прийоми, спрямовані на поліпшення та раціональне використання природних і сіяних сі­ножатей та пасовищ. Теор. базою Л. є лукознавство як наука про луки, їхнє походження, компоненти, організацію фітоценозів та закономірності змін, що відбуваються в них під впливом природ. і антропоген. чинників, тощо. Л. як галузь с. господарства на всіх етапах свого розвитку на території України відігравало важливу роль у забезпеченні корм. бази для тваринництва. У сучас. Л. виокремлено осн. групи заходів з підвищення продуктивнос­ті сіножатей і пасовищ та поліпшення якості трав’яних кор­мів: докорінне поліпшення, поверхневе поліпшення і правильне (рац.) використання травостоїв. За докорін. поліпшення повністю знищують деградований низьковрожай. природ. або старосіяний травостій, де поширилися купини, чагарники, дрібнолісся, каміння, малоцінні, шкідливі чи отруйні види рослин, і на його місці створюють новий високоврожай. сіяний травостій із багаторіч. трав та їхніх сумішей. Залежно від стану угідь здійснюють культуртех. роботи, ме­ліорат. заходи, вирощування по­перед. (підготов.) культур, залу­ження. Культуртех. роботи — заходи, спрямовані на розчищення природ. корм. угідь від чагарників, дрібнолісся і пеньків, зни­щення купин, збирання каміння, вирівнювання поверхні, первин­не оброблення ґрунту. Меліорат. заходи — осушення при перезволоженні або зрошення за недостат. забезпечення трав вологою — здійснюють у разі не­обхідності регулювання водного режиму. Процес залуження передбачає оброблення ґрунту, добір трав і травосумішей, сівбу трав, а за потреби й удобрення, вапнування кислих чи гіпсування солонцюватих ґрунтів. Для докорін. поліпшення застосовують 2 способи залуження: прискорене і залуження після поперед. культур. Прискорене проводять без вирощування поперед. культур, трави сіють безпосередньо на добре розроблений пласт лучної дернини. Його застосовують з метою створення високоврожай. травостоїв у короткий термін з порівняно невеликими затратами переважно на угіддях, де технічно це можливо зробити. Залуження після вирощування поперед. культур здійснюють протягом 1–5-ти р. у системі лучних сівозмін чи поза ними з різною тривалістю польового й лучного періодів на угіддях, які потребують поперед. окультурювання. Оброблення ґрунту при залуженні завершують коткуванням. Підібрані трави за біол. характеристиками повинні відповідати екол. умовам місцезростання (типу угідь, рівню зволоження, клімат. і ґрунт. умо­вам тощо), агротех. чинникам (системі удобрення, тривалості й способу використання тощо), а також ценотич. активності компонентів травосумішей. На Поліссі України у складі травосумішей чи в чистому вигляді для сінокісно-пасовищ. користування при залуженні висівають такі види злак. і бобових багаторіч. трав, як грястиця збірна, костриця лучна, східна й червона, стоколос безостий, пажитниця багаторічна й багатоквіткова, китник лучний, тонконіг лучний, тимофіївка лучна, мітлиця велетенська, очеретянка звичайна, конюшина лучна (двоукісна), гібридна й повзуча, лядвенець польовий, у лісостеп. і степ. зонах — також житняк гребінчастий, пи­рій безкореневищний, райграс високий, люцерна посівна й жовта, еспарцет піщаний, лядвенець український. За умов обмеженого застосування добрив до травосумішей обо­в’язково додають бобовий ком­понент (люцерну посівну, конюшину лучну та ін.), який забезпечує накопичення симбіотич. азоту (50–200 кг/га). Уна­­слідок докорін. по­ліпшення лук їхня продуктивність за виходом з 1 га корм. одиниць зростає у 2–3 рази і може становити 5–7 т і більше. Під час поверхневого поліпшення лук дернину не ро­зорюють, а впроваджують заходи, спрямовані на підвищення врожайності корм. угідь. Його здійснюють на угіддях, у травостої яких збереглися види трав, цінні як корми, з невеликою кількістю купин, чагарників і дрібнолісся, каміння, бур’янів, малоцін., шкідливих чи отруй. видів рослин тощо, а також на тер., де не можна проводити докорінне поліпшення через за­грозу водної або вітрової ерозії ґрунтів (схили балок, гір. луки, прируслова частина заплави великих і серед. річок тощо). Поверхневе поліпшення за потреби може поєднувати культуртех. роботи, меліорат. заходи, заходи з догляду за травостоєм, удобрення травостою. Культуртех. роботи та меліорат. заходи проводять так само, як і під час докорін. поліпшення. Заходи з догляду за травостоєм передбачають знищення бур’янів, роз­грібання наносів та кротовин, засипання промоїн, видалення залишків сіна, розпушування дернини, підсівання трав. Підсівання за поверхневого поліпшення проводять без порушення або з частковим порушенням дернини насінням видів багаторіч. трав з дотриманням екол.-біол. принципів їхнього добору, які рекомендовано для докорін. поліпшення. Найчастіше для під­сівання використовують багаторічні бобові трави. У процесі поверхневого поліпшення лук вносять макро- (азотні, фосфор­ні і калійні) та мікродобрива. У травостої з великою часткою бобових культур азот не вносять. Для визначення сумар. доз осн. пожив. елементів застосовують баланс.-розрахунк. метод, який враховує їхній вміст у ґрунті, винесення з урожаєм та коефіцієнти їх використання з добрив та ґрунту. Залежно від забезпечення ґрунту пожив. елементами дози діючої речовини добрив можуть коливатися в ме­жах до 200 кг/га (азот і калій) та до 90 кг/га (фосфор) з різним співвідношенням цих елементів. Азот вносять з таким розрахунком, щоб в одному циклі використання дози не перевищу­вали 45–50 кг/га діючої речовини на пасовищах і 80–90 кг/га — на сіножатях. Правильне (рац.) використання сінокосів і пасовищ передбачає впровадження технол. заходів, які забезпечують постійне відновлення й збе­реження видової структури, про­дуктивності та пожив. й енергет. цінності корму. Розрізняють 2 осн. способи використання лук — сінокісне (травостій скошують для заготівлі сіна та ін. трав’яних кормів) і пасовищне (використовують для випасання тварин). Часто практикують комбінов. (протягом одного й того ж вегетац. періоду поєднують пасовищне і сінокісне застосування) та перемінне (чергування режимів використання протягом декількох років) використання. Рац. використання пасовищ пе­редбачає застосування систем. (порцій. та загін.) випасання тра­востою тваринами з надаванням часу для достат. відростання трав в отавах. За сінокіс. використання трави скошують в оп­тимал. фази вегетації рослин з метою забезпечення якості сіна, зеленого корму чи сінажу, відповідної вимогам держ. стандартів України.

Л. як галузь науки виникло наприкінці 19 — на поч. 20 ст. Його фундатором став В. Вільямс. У цей період на держ. рівні розпочато підготовку кадрів серед. кваліфікації та дослідні роботи на опор. пунктах, Полтав. і Козаровиц. (нині Вишгород. р-ну Київ. обл.) дослід. станціях Все­союз. інституту кормів (м. Лобня, нині Моск. обл.). Зокрема на Ко­заровиц. дослід. станції працювали Р. Єленевський та Є. Єленевська, які провели інвентаризацію та розробили заходи з поліпшення заплав. лук Дніпра зони Полісся, та М. Данилевська, котра довела переваги й ефективність загін. способу випасання худоби. Знач. внесок у розвиток Л. зробив засн. ниніш. відділу кормовиробництва і луківництва Інституту землеробства НААНУ (смт Чабани Києво-Святошин. р-ну Київ. обл.) і першої наук. школи луківників М. Куксін. Під його керівництвом розроблено фітотопол. класифікацію та проведено крупномасштабне геоботан. обстеження лук, а також обґрунтовано технол. основи докорін. й поверхневого їхнього поліпшення, створення, догляду й рац. використання природ. та культур. сінокосів і пасовищ. Проблемами покращення та рац. використання лук у Лівобереж. Лісостепу займалася В. Черкасова, у зх. регіоні — Г. Кияк. Наступ. період розвитку Л. пов’язують зі створенням у Вінниці 1973 Укр. НДІ кормів Пд. відділ. ВАСГНІЛ (нині Інститут кормів та с. господарства Поділ­ля НААНУ). У цей час поглиблено уявлення про особливості формування фітоценозів різнотип. лук, їхньої продуктивності та якості кормів залежно від агротех. чинників, а також розроблено для різних ґрунт.-клі­мат. умов екол.-біол. і технол. основи створення, догляду, удо­брен­­ня та рац. використання траво­­стоїв природ. і культур. сі­ножатей та пасовищ. Серед відомих фахівців у галузі Л. — на Поділлі: П. Макаренко та К. Ков­тун, у Поліссі і Лісостепу: А. Боговін і В. Кургак, у зх. регіоні: М. Ярмолюк і Я. Мощак.

Завантажити статтю