Лукім’я

ЛУКІ́МʼЯ — село Оржицького ра­йону Пол­тавської області. Лукім. сільс. раді під­порядк. села Дмитрівка, Загребля, Колодна, Нижній Іржавець, Чернета. Знаходиться на правому круто­схилі долини р. Сула (бас. Дніпра), за 136 км від обл. центру, за 20 км від райцентру та за 23 км від залізнич. роз­ʼ­їзду Терни. Площа 3,11 км². За пере­писом насел. 2001, проживали 628 осіб; станом на 2016 — 689 осіб; пере­важно українці. У Л. і його околицях виявлено артефакти неоліт. (5–4 тис. до н. е.) і давньорус. часів. Нинішнє село згадується в Іпатіїв. літописі під 1178 як м. Лукомль. У 13 ст. його зруйнували монголо-татар. війська. У 16 ст. тут знову від­новилося поселе­н­ня. До Люблін. унії 1569 воно входило до складу Київ. воєводства Великого князівства Литовського, від­тоді було під владою Польщі (належало магнатам Вишневецьким, зокрема у Л. працювала їхня броварня). Жит. брали участь у селян.-козац. пов­ста­н­нях поч. 17 ст. і Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. 1648–49, 1658–61, 1663–1782 — сотен­не містечко Лубен., 1649–58 — Полтав., 1661–63 — Кременчуц. полків Геть­манщини. У 2-й пол. 17 ст. двічі було зруйноване внаслідок татар. набігів, зокрема 1662 за участі Ю. Хмель­ницького. 1781–96 — містечко Київ. намісництва; 1796–1802 — Малорос., 1802–1925 — Полтав. губ. Від 1781 деякий час Л. пере­бувало у складі Хорол., згодом ві­ді­йшло до Лубен. (скасов. 1923) пов. 1787 проживали 1103, 1859 — 973, 1910 — 1820 осіб. У 19 ст. що­річно проводилося 2 ярмарки (тривали від одного до двох тижнів), щотижня — базари. 1885 від­крито церк.-парафіял., 1912 — земську чотирикласну школи. 1899 зведено деревʼяну Успен. церкву (ро­зі­брана у 1940-х рр.). Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Від­­тоді — село. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (встановлено імена 201 жертви), за­знали сталін. ре­пресій. Від 23 вересня 1941 до 18 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Нині працює с.-г. ТОВ «Лукімʼя». У Л. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; лікар. амбулаторія. На першій надзаплав. терасі Сули охороняється заповід­не ур­очище Манілове (бори та субори). Встановлено памʼятни­ки закатованим нацистами жит. (18 осіб), воїнам-визволителям (понад 100 осіб) і воїнам-землякам (282 особи), які загинули під час 2-ї світової війни, памʼятний знак жертвам голодомору. У серед. 19 ст. у містечко при­їжджав Т. Шев­ченко, щоб замалювати давньорус. городище.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю