Лукім’я
Визначення і загальна характеристика
ЛУКІ́М’Я — село Оржицького району Полтавської області. Лукім. сільс. раді підпорядк. села Дмитрівка, Загребля, Колодна, Нижній Іржавець, Чернета. Знаходиться на правому крутосхилі долини р. Сула (бас. Дніпра), за 136 км від обл. центру, за 20 км від райцентру та за 23 км від залізнич. роз’їзду Терни. Площа 3,11 км2. За переписом насел. 2001, проживали 628 осіб; станом на 2016 — 689 осіб; переважно українці. У Л. і його околицях виявлено артефакти неоліт. (5–4 тис. до н. е.) і давньорус. часів. Нинішнє село згадується в Іпатіїв. літописі під 1178 як м. Лукомль. У 13 ст. його зруйнували монголо-татар. війська. У 16 ст. тут знову відновилося поселення. До Люблін. унії 1569 воно входило до складу Київ. воєводства Великого князівства Литовського, відтоді було під владою Польщі (належало магнатам Вишневецьким, зокрема у Л. працювала їхня броварня). Жит. брали участь у селян.-козац. повстаннях поч. 17 ст. і Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. 1648–49, 1658–61, 1663–1782 — сотенне містечко Лубен., 1649–58 — Полтав., 1661–63 — Кременчуц. полків Гетьманщини. У 2-й пол. 17 ст. двічі було зруйноване внаслідок татар. набігів, зокрема 1662 за участі Ю. Хмельницького. 1781–96 — містечко Київ. намісництва; 1796–1802 — Малорос., 1802–1925 — Полтав. губ. Від 1781 деякий час Л. перебувало у складі Хорол., згодом відійшло до Лубен. (скасов. 1923) пов. 1787 проживали 1103, 1859 — 973, 1910 — 1820 осіб. У 19 ст. щорічно проводилося 2 ярмарки (тривали від одного до двох тижнів), щотижня — базари. 1885 відкрито церк.-парафіял., 1912 — земську чотирикласну школи. 1899 зведено дерев’яну Успен. церкву (розібрана у 1940-х рр.). Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Відтоді — село. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (встановлено імена 201 жертви), зазнали сталін. репресій. Від 23 вересня 1941 до 18 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Нині працює с.-г. ТОВ «Лукім’я». У Л. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; лікар. амбулаторія. На першій надзаплав. терасі Сули охороняється заповідне урочище Манілове (бори та субори). Встановлено пам’ятники закатованим нацистами жит. (18 осіб), воїнам-визволителям (понад 100 осіб) і воїнам-землякам (282 особи), які загинули під час 2-ї світової війни, пам’ятний знак жертвам голодомору. У серед. 19 ст. у містечко приїжджав Т. Шевченко, щоб замалювати давньорус. городище.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
