Лупійчук Володимир Васильович
Визначення і загальна характеристика
ЛУПІЙЧУ́К Володимир Васильович (22. 12. 1929, c-ще Волочиськ, нині місто Хмельн. обл. — 27. 04. 2006, там само) — скульптор. Батько В. Лупійчука. Заслужений майстер народної творчості України (2002). Член НСМНМУ (1990). Закін. Чернів. буд. технікум (1961). Працював у Тернополі будівельником (1948–61), виконробом буд. тресту (1961–78); на Львів. худож.-вироб. комбінаті (1978–90). Автор скульптур. композицій із дерева у техніці об’єм. різьблення, гіпсу. Від 1961 — учасник обл., всеукр., зарубіж. мистецьких виставок. Персон. — у Тернополі (1972, 1975, 1992, 1996, 1999, 2002), Львові (1983, 1992), Едмонтоні (Канада, 1990). Роботи Л. возвеличують істор. минуле українського народу (козацтво, шевченкіана). Деякі вироби зберігаються у Шевченків. нац. заповіднику (м. Канів), Нац. істор.-культур. заповіднику «Чигирин» (обидва — Черкас. обл.), Нац. музеї Т. Шевченка, Музеї гетьманства, Музеї нар. архітектури та побуту України (усі — Київ), Черкас., Терноп., Бережан. (Терноп. обл.) краєзн. музеях, Хмельн. ХМ, Павлогр. істор.-краєзн. музеї (Дніпроп. обл.).
Додаткові відомості
- Основні твори
- серія «Шевченкіана» (1960–80-і рр.); «Козак із литаврами» (1968), «Осип Маковей» (1968; 1969), «Козак Мамай» (1970; 1971), «Данило Нечай» (1970; 1990), «У. Кармалюк» (1970; 1994), «С. Крушельницька» (1970), «Ми не лукавили з тобою…», «Т. Шевченко», «І. Франко» (усі — 1971), «Автопортрет» (1971; 1994), «Мати», «Іван Богун» (обидва — 1976), «Лукаш і Мавка» (1978), «Леся Українка» (1980), «Чернець» (1987), «Дружина» (1993), «Син» (1994), «Сполох» (1996), «Полковник козацького війська» (2000), «Гетьман» (2001), «Воля або смерть!» (2002).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
