ЛУЧИ́ЦЬКА Марія Вікторівна (дівоче — Требінська; 16(28). 12. 1852, містечко Іркліїв Золотоніс. пов. Полтав. губ., нині село Чорнобаїв. р-ну Черкас. обл. — 1924, Київ) — пе­ре­кладачка. Дружина Івана, мати Володимира, бабуся Ігоря Лучицьких. Закін. Ін­ститут шляхет. дівчат у Києві. Ще в ран­ній юності на­вчала грамоти селян. дітей, мріяла стати лікарем. Намірам по­їхати до Цюриха здобути освіту пере­шкодила зу­стріч із ученим І. Лучицьким. 1875 разом із чоловіком поїхала в Париж, де він працював в архівах. Л. володіла англ. й франц. мовами, ви­вчила іспан. і на проха­н­ня чоловіка пере­кладала необхідні для його наук. дослідж. джерела. Пере­клала з англ. російською мовою «Начала социологии» (К., 1880) Г. Спенсера, «Историческая гео­графия Европы» у 2-х т. (Мос­ква, 1892) Е. Фрімана, «История умствен­ного развития Евро­пы» у 2-х т. (К.; Х., 1896; 1900) Дж.-В. Дрепера, «Основания социологии» (К.; Х., 1898) Ф.-Г. Гід­дінґса, із франц. — «История Франции в XIX веке» (Москва, 1894) Л. Ґреґуара тощо, які ви­йшли за ред. І. Лучицького. Зацікавившись країнами Скандинавії, Л. опанувала норвез., дан. та швед. мови й першою за­пропонувала увазі спів­вітчизників скандинав. наук. та художню літературу. Ві­домо, що вона на­вчала швед. мови Лесю Українку. Від 1887 вміщувала свої перекл. творів скандинав. письмен­ників у ж. «Сѣвер­ный вѣстникъ», г. «Рус­скія вѣдо­мости» та ін. За ред. і у перекл. Л. ви­йшли «Сборник прои­зведений скандинавских писателей Бьернсона, Ибсена, Гарборга и Кьел­ланда» (Москва, 1890), 8-томне «Полное со­брание драматических прои­зведений Генрика Ибсена», 2-томне «Полное со­брание сочинений Бьернстьерне Бьернсона» (обидва — Київ; Харків, 1900), 12-томне «Со­брание сочинений Георга Брандеса» (1902), 48-томне «Полное со­брание сочинений Эмиля Зола» (1902–04), 22-томне «Ил­люстрирован­ное со­брание сочинений Виктора Гюго» (1903–04; усі — Київ). У ж. «Сѣверный вѣст­никъ» (1892, вып. 9–12) Л. опубл. детальну біо­графію С. Ковалевської. 2000 у Москві ви­дано «Мемуары» Л. Місце похова­н­ня Лучицьких у родин. склепі біля Аскольд. могили у Києві зруйноване у 1920-х рр., коли кладовище пере­твор. на парк від­починку.