Майданська Софія Василівна

МАЙДА́НСЬКА Софія Василівна (07. 09. 1948, м. Азанка Свердлов. обл., РФ) — письмен­ниця, драматург, сценаристка, публіцистка, пере­кладачка. Заслужений діяч мистецтв України (2004). Член НСПУ (1979). Лауреатка літ. премій «Благовіст» (1997) та ім. О. Гончара (1998), конкурсу Фонду ім. Л. і П. Ковалевих (1997). Орден княгині Ольги 3-го ступеня (2019). Народилася в сімʼї ре­пресованих. Від 1949 мешкала в Чернівцях. Закін. Чернів. муз. училище (1969), Львів. консерваторію (1973; кл. скрипки О. Деркач, Д. Лекґера), Вищі літ. курси при Літ. ін­ституті в Москві (1989). Викладала в Камʼянець-Поділ. пед. ін­ституті (Хмельн. обл., від 1974, кл. скрипки), 1-й Чернів. муз. школі (1975) та Київ. ін­ституті культури (1976–85). У поезії М. тяжіє до верлібра, збагаченого широким контекс­том алюзій та інтертекс­туал. вкраплень, інколи здається, що навмисне нехтує емоціоналізмами та їх від­тінками, ніби ди­станціюється від своїх пере­живань, подаючи варіації на вічні теми, дивиться на жит­тєві драми очима сторон. людини. Окремим вид. 1998 у Ріо-де-Жанейро ви­йшла книжка поезій у перекл. Віри Вовк португал. мовою «Rio montes». Авторка романів «Землетрус» («Березіль», 1994, № 1/2, 3/6) та «Діти Ніоби» (там само, 1997, № 7/8; окреме вид. обох — Київ, 1998), «Сподіваюся на Тебе (In te speravi)» (К., 2008), повістей «Про дівчину, яка малювала на піску» («Сучасність», 1991, № 11), «По той бік студеного плину» («Березіль», 1992, № 3/4), «Провід­на неділя» (там само, 1995, № 11/12). Проза М. в основі своїй екзистенціальна, письмен­ниця звертається у ній до людини з її трагіч. світовід­чува­н­ням, під­носячи категорії повсякден. буття (життя, смерть, вій­на, страх, самотність) до філос.-метафіз. концептів. Знач. резонанс мав її роман «Діти Ніоби», що, за словами Ю. Мушкетика, містив глибокі роз­думи про долю нації; у романі «Землетрус» авторка ос­мислює місце людини в апокаліптич. дійсності, де вона приречена на екзистенцію і по­граничну ситуацію вибору. Майже всі її проз. твори, починаючи від повісті «Провід­на неділя», що за гримасами базарно-ринк. життя сучас. України показує трагічну долю українського народу (більшов. ре­пресії, емі­грант. поневіря­н­ня, драму самот. жінки тощо), і аж до остан­ніх є суціл. метафорою падінь і злетів нац. духу, величі і поразки нац. історії, однак це твори не одноплощин­ні та ілюстративні, а поліфонічні, насичені ремінісценціями, культурно-мист. алюзіями, психол. порт­ретами, виявляють окремі елементи постмодер. письма. М. добре ві­дома і як дит. письмен­ниця, всі її твори, роз­рахов. на дит. спри­йма­н­ня, нагадують структуру муз. пʼєс, у них багато важать закони муз. гармонії. Авторка пʼєс «Чарівна шабля» («Українська культура», 1991, № 12), «Кривавий скарб» («Курʼєр Кривбасу», 2008, № 228/229), драм. поем «Зрада» (там само, 2002, № 5), «Двобій» («Київ», 2015, № 9/10), кн. поезії для дітей «Їде мишка на машині» (1989), «Пригоди Галки Димарівни. Вір­шована казка» (1991), «Христос Воскрес» (1993), упорядниця зб. колядок та щедрівок «Ой радуйся, земле» (1995; усі — Київ). Написала сценарії Першого фестивалю сучас. укр. пісні та популяр. музики «Червона рутаʼ89» (1989), для власноруч створ. театру поезії та музики укр. бароко «Верто­град» (1990–92), першої «Маланки» (карнавал. свята) в Києві (1993), концерт. про­грами до Дня Києва (1994), муз.-сценіч. дійства, присвяч. 1000-річчю укр. писемності (1999), а також лібрето для ораторії «Святий Дні­про» (спів­­автор В. Кікта) до 40-річчя едмонтон. хору «Дні­про» (виконувалася 1993 в Едмонтоні, 1996 — в Торонто, 2000 — в Києві), монум. муз.-сценіч. дійства «Золотий камінь посіємо» з нагоди ювілею Н. Матвієнко (1998), літ.-муз. вечора «Непереможна українська Брунгільда», присвяч. 130-річ­чю від дня народж. С. Крушельницької (2003); авторка і по­становниця літ.-муз. драми за листами та інтим. лірикою І. Франка «Твої очі, як те море...», створ. до 150-річчя поета (2006); авторка лібрето та реж.-по­становни­ця літ.-муз. дійства «Іван Вишенський» для читця, хору, симф. оркестру, соліста (2006; обидва — спів­автор І. Тараненко); авторка сценарію та реж.-по­становниця літ.-муз. композиції «О націє, дужа і вічна, як Бог...» до 100-річ­чя з дня народж. Олега Ольжича (2007) та ін. За власним сценарієм і режисурою здійснила по­становку літ.-муз. драми (фільм-монови­става) «Твої очі, як те море: листки обпалені коха­н­ням», по­ставленої на основі листів І. Фран­ка до О. Рошкевич, фрагментів повісті «Сойчине крило» та поезій зі зб. «Зівʼяле листя». Поезії М. пере­кладені англ., бiлорус., болгар., латв., литов., польс., португ., рос., румун., швед. мовами. Пере­клала з румун. мови поезії Т. Аргезі, І. Александру, Л. Блаґи, Дж. Кошбука, прозу Й. Теодоряну. Ви­ступає також з есе та ста­т­тями: «Шевченко і музика» («Київ», 1992, № 3; у кн. «Пісен­на шевченкіана», Чц., 2013), «В дорозі до себе (про О. Заливаху)» («Українська культура», 1996, № 4), «Люблю любити любов (про почу­т­тя но­стальгії в контекс­ті життя і творчості Ірини Вільде)» (там само, 1998, № 3) та ін.

Завантажити статтю