Майоров Михайло Мусійович

МАЙО́РОВ Михайло Мусійович (справж. — Біберман Меєр Мойсейович; 10(22). 01. 1890, с. Скородне, нині Гомел. обл., Білорусь — 20. 01. 1938, Москва) — партійний і радянський діяч. 1906 вступив до більшов. партії, вів пропаган­дист.-рев. роботу. 1912–14 перебував на засланні у Вологод. губ. (Росія). 1917 — чл. Київ. комітету РСДРП(б), більшов. фракції Київ. ради робітн. депутатів; від 1918 — один із кер. більшов. підпілля у Києві та м. Катеринослав (нині Дніпро), голова Всеукр. парт. тимчас. комітету і Київ. підпіл. обл. комітету КП(б)У; 1920–22 — голова Київ. губерн. раднаргоспу; 1922–23 — cекр. Одес. губерн. комітету КП(б)У; 1923–27 — у РФ: голова Астрахан. і Томського губерн., секр. Томського окруж. комітетів ВКП(б). 1927–30 — заступник голови Центр. контрол. комісії КП(б)У — наркома Робітн.-селян. інспекції УСРР; 1930–32 — нарком постачання УСРР. У грудні 1932 зазнав критики з боку Л. Кагановича, який очолював надзвич. комісію з вивезення хліба з УСРР, 1933 переведений на посаду секр. Середньоазій. бюро ЦК ВКП(б). Від 1935 — заступник голови Центроспілки СРСР. Автор спогадів «З історії революційної боротьби на Україні, 1914–1919» (X., 1928). 14 жовтня 1937 заарешт., засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1956.

Рекомендована література

1. Корольов Б., Левін В. Михайло Мусійович Майоров. 1969;
   Google Scholar Internet
2. Лозиць­кий В. С. Політбюро ЦК Компартії Укра­їни: історія, особи, стосунки (1918–1991). 2005 (обидві — Київ).
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю