Мак Ольга

Визначення і загальна характеристика

МАК Ольга (дівоче — Петрова Ольга Нилівна; ін. псевд. і крипт.: Ольга Гец, О. Г.; 20. 07. 1913, м. Камʼя­нець-Подільський, нині Хмельн. обл. — 18. 01. 1998, м. Торонто, провінція Онтаріо, Канада) — письмен­ниця. Член Обʼ­єдн. «Слово» (1954) і СПУ (1994). Від­знака Укр. літ. фонду за драм. етюд «Дала дівчина хустину» (м. Чикаґо, США), нагорода СФУЖО за істор. оповіда­н­ня «Лебідка» — про князя Ігоря і княгиню Ольгу (м. Фі­ладельфія, США, 1960; опубл. у часописі «Наше життя», Нью-Йорк, 1961, ч. 2). Народилася в сімʼї урядовця, згодом родина пере­їхала до Києва, де проживала 1914–20, у 1920 — до с. Віль­хівчик (нині Корсунь-Шевченків. р-ну Черкас. обл.), на поч. 1920-х рр. повернулася до рідного міста. Після закінче­н­ня 7-річ. школи (1929) працювала в рай. від­ділі освіти в м-ку Солобківці побл. Камʼянця-Поділь­ського, де по­зна­йомилася і ви­йшла заміж за В. Дорошенка та виїхала до Харкова. 1932–34 навч. у Харків. ін­ституті іноз. мов. 1934 разом із чоловіком пере­­їхала до Кривого Рогу, а 1936 — до Ніжина, де закін. пед. ін­ститут (1938). Після кількох арештів чоловіка як «ворога народу» (загинув у таборах 1944) з двома дітьми поневірялася по містах Львівщини, згодом виїхала до Словач­чини, Австрії. В австр. таборі для пере­міщених осіб ви­йшла заміж за М. Ґеца, разом з ним 1947 емігрувала до Бразилії. Спершу жили в Ріо-де-Женейро, потім у Куритибі, від 1970 — у Торонто. Перші літ. спроби М. припадають на часи навч. у Ніжині, від 1943 під псевд. і крипт. друкувалася в укр. емі­грант. періодиці («Український само­стійник», «Наше життя», «Міт­ла», «Нові дні», «Гомін України»). 1947 у г. «Свобода» опубл. серію її фейлетонів, уперше вони ви­йшли португ. мовою у перекл. о. В. Прийми (1949), 2-е вид. — українською мовою «В кігтях НКВД» (1953; обидва — Прудентополіс). До­опрацьовані фейлетони лягли в основу кн. спогадів «З часів єжовщини» (Мюнхен, 1954; фраг­менти у ніжин. г. «Просвіта», 1993–96, № 3–18), де вона від­творила моторошну картину арештів у Ніжин. пед. ін­ституті і трагічну долю чоловіка. Основу більшості творів М. складає особистісне начало люд. життя в умовах повоєн. сталін. режиму в Україні, зміцне­н­ня бюрократ. системи партії, примус. колективізації, штучно організов. голодомору, русифікації, нище­н­ня кращих пред­ставників укр. нації. Її індивід може й не такий мас­штаб. у плані предмет. сфери діяльності, рядовий, «не­примітний», але він ціліс. і само­стійний, має невичерп. люд. потенціал, у пошуках сенсу існува­н­ня і вибору жит­тєвих стратегій керується здоровою нар. мора­л­лю і християн. етикою, сповнений най­глибшого драматизму, стра­ж­да­н­ня, екзистенц. пере­жива­н­ня, пере­оцінки себе і світу. Фундамент для такої особистості, вважає письмен­ниця, заклали укр. духовні традиції, здорова сімейна атмо­сфера і любов батьків, нар. пісня, церква. У повісті «Чудасій» (Торонто, 1956; нім. — у перекл. о. М. Нички) порушено про­блему людини, носія свободи як вищого сенсу буття в умовах рад. дійсності на тлі насильниц. колективізації, голодомору і де­персоналізації (1958 цей твір номінов. на Нобелів. премію, але нагороду присудили Б. Па­стернаку). Роман «Проти пере­конань» (Торонто, 1959) ре­презентує реліг.-християн. світовід­чува­н­ня авторки; побудов. за діалог. принципом: у його основі проти­ставлено 2 картини світовід­чува­н­ня — реліг.-духовну, яку символізує родина Кобзаренків, і рац.-матеріа­ліст., за якою стоїть Ігор Березовський. Конфлікт пере­живань провокує доволі тривалу дис­кусію, яка ви­значає подальше життя персонажів, їх екзистенц.-морал. пере­жива­н­ня. Акцент на автентичності люд. буття в умовах по­гранич. ситуації характерний для повісті «Куди йшла стежка?» (Нью-Йорк; Філадельфія, 1961). Персонажі твору ніби пере­бувають поза собою, але у своїх вчинках, у своїй включеності в укр. нац. рух (йдеться про події революції і становле­н­ня рад. режиму) «виліплюють» себе, ситуація при­скореного істор. часу спонукає їх набути нац. ідентичності і від­повід­ати на екзистенц. виклики часу. Пріоритет особистості над жит­тєвою ситуацією і бу­т­тям взагалі є основою поведінки більшості героїв твору, дуже різних, наділених різними етич. імперативами. У повісті «Камі­н­ня під косою» (Торонто, 1973; К., 1994, 2004; англ. перекл. В. Качмарської — «Stones Under the Scythe», Bloomington, 2011) через етико-естет. аспекти від­творено одну з найбільших трагедій історії — штуч. голодомор 1932–33. До цієї теми письмен­ниця зверталася у своїх оповіда­н­нях і нарисах «Земля плаче», «Українське село під більшовиками», «Проциха», «Столиця голодного жаху», «У Великодню ніч» та ін. У повісті осмислено про­блеми взаємин людини і влади, місця селянина в системі рад. влади та про­грами колгосп. будівництва, роз­крито дегуманізацію рад. су­спільства та деформацію сусп. моралі, реконстру­йовано соціоідеол. та психобіол. начала люд. поведінки, що становлять у повісті «клубок» інтертекс­туал. пере­плетень, конотацій, контекс­туал. звʼязків. Апокаліпт. картина покликана сприяти пробуджен­ню нац. ідентичності, істор. сві­домості, утвер­джен­ню ідеалів гуманізму, спра­ведливості і люд. права. У романі «Жаїра» (Торонто, 1957–58) змальовано боротьбу бразил. індіанців проти колонізаторів, жах колоніал. екс­пансії і роз­поділ вільних територій, поруше­н­ня природ. плину подій, руйнацію місц. системи вироб. сил, кривавий роз­гул, злодія­н­ня, злочини колонізаторів. М. ві­дома як майстер пригодниц. творів, щедрих на несподівані вчинки героїв, гостру інтригу, заплутані сюжетні лінії, напружену сюжетну фабулу — повість для дітей «Бог вогню» (Мюнхен, т. 1 — «Санта Антоніо», 1953, т. 2 — «Драма на Ґваїрі», 1955, т. 3 — «В Мато Ґрос­со», 1956) про емі­грант. долю укр. юнака, якого воєн­не лихолі­т­тя разом з батьком закинуло до бразил. с-ща, де він здивований екзотич. місц. природою, історією колонізації краю, вірува­н­нями й пере­казами індіанців, їх побутом і культурою, зна­йомиться з індіан. вождем, місіонерами. Про­блематика трилогії знову ж таки пере­гукується з лейтмотивом більшості творів письмен­ниці: у людині найбільше важить духовне начало, під­порядкува­н­ня своїх учинків сві­домо по­ставленим цілям, християн. чесноти, принциповість, рішучість, наполегливість. Авторка істор. повісті з часів козач­чини «Руслом угору» (Торонто, 1973), багатьох популяр. творів для дітей, зокрема істор. казок, що ви­йшли під грифом «Обʼ­єд­нан­ня працівників літератури для дітей і молоді імені Леоніда Глібова» у Торонто: «Як Олег здобував Царгород» (1979), «Аскольд і Дир та київські князі» (1998), «Киянка красуня подолянка» (1998) та ін. У її упорядкуван­ні й опрацюван­ні під грифом цього ж Обʼ­єдн. також ви­йшла кн. «Призабуті казки. Українські народні казки Придні­прянщини» (1977). Багато казок М. перед­руковано в Україні, вони уві­йшли до різних читанок, хрестоматій, збірників: цикл різдвяних казок «Вертеп», «Ро­зі­гріті душі», «Возсія мирові світ разума» («Святий вечір. Оповіда­н­ня українських письмен­ників», Л., 2007), «Як Іван-великан чортів пере­хитрив» («Літературна Хмельнич­чина ХХ сто­лі­т­тя: Хрестоматія», Хм., 2005) тощо. Стилеві М. притаман­ні орнаментальність, від­хиле­н­ня наративу від осн. сюжет. лінії, різнотемат. пере­ходи, викори­­ста­н­ня вишуканих метафор, ускладне­н­ня синтаксису, мовна ритмізація. Написала низку спогадів і статей: «Мій Ніжен» (Ніжин, 2001), «Ви­двигаю людину» («Наше життя», 1960, ч. 7), «Мене наснажувала Україна» («Просвіта», 1993, № 5–6), «Катедра українських студій чи Кафедра малоросіянства» («Сучасність», 1996, № 11) та ін. 1993 побувала в Україні, від­відала Київ (ви­ступила на твор. вечорі, влаштованому на її честь), Камʼя­­нець-Подільський, Ніжин, Канів, Львів, Хотин, Чернівці.

Літ.: Бучинський Д. Ольга Мак та її літературна данина // Визв. шлях. 1957. Кн. 2; Кузьменко С. Ольга Мак та її літературна творчість // Хрестоматія з укр. літ-ри в Канаді. Едмонтон, 2000; Свідзинський А. Ольга Мак // РД. 2003. № 5–8; Кирпа Г. «Я є кимсь…» // ЛУ. 2003, 9 жовт.; Храплива-Щур Л. Письмен­ниця непохитних пере­конань: Незабутні // УС. 2003, 11–17 груд.; Дзюбишина-Мельник Н. Ольга Мак і сучасний читач // УМЛ. 2004. Ч. 35; Чередниченко Д. Завжди на рідній землі // Дзвін. 2008. № 1; Астафʼєв О. Ольга Мак згадує Ніжин // Укр. дім. 2013. № 3, 4; Рега А. Транс­цендентний вимір прози Ольги Мак // Філол. трактати. 2013. Т. 5, № 2; Смирнова Н. Історичні казки Ольги Мак: семантичний рівень // Вісн. Черкас. університету. Сер. Філол. науки. 2013. № 5; Трембецький А. А., Трембецький А. М. Письмен­ниця-подолянка Ольга Мак — гордість української діаспори Бразилії та Канади // Освіта, наука і культура на Поділ­лі. 2013. Т. 20.

О. Г. Астафʼєв

Завантажити статтю