Мак Ольга

МАК Ольга (дівоче – Петрова Ольга Нилівна; ін. псевд. і крипт.: Ольга Гец, О. Г.; 20. 07. 1913, м. Кам’я­нець-Подільський, нині Хмельн. обл. – 18. 01. 1998, м. Торонто, провінція Онтаріо, Канада) – письменниця. Член Об’єдн. «Слово» (1954) і СПУ (1994). Відзнака Укр. літ. фонду за драм. етюд «Дала дівчина хустину» (м. Чикаґо, США), нагорода СФУЖО за істор. оповідання «Лебідка» – про князя Ігоря і княгиню Ольгу (м. Фі­ладельфія, США, 1960; опубл. у часописі «Наше життя», Нью-Йорк, 1961, ч. 2). Народилася в сім’ї урядовця, згодом родина переїхала до Києва, де проживала 1914–20, у 1920 – до с. Віль­хівчик (нині Корсунь-Шевченків. р-ну Черкас. обл.), на поч. 1920-х рр. повернулася до рідного міста. Після закінчення 7-річ. школи (1929) працювала в рай. відділі освіти в м-ку Солобківці побл. Кам’янця-Поділь­ського, де познайомилася і вийшла заміж за В. Дорошенка та виїхала до Харкова. 1932–34 навч. у Харків. інституті іноз. мов. 1934 разом із чоловіком пере­їхала до Кривого Рогу, а 1936 – до Ніжина, де закін. пед. інститут (1938). Після кількох арештів чоловіка як «ворога народу» (загинув у таборах 1944) з двома дітьми поневірялася по містах Львівщини, згодом виїхала до Словаччини, Австрії. В австр. таборі для переміщених осіб вийшла заміж за М. Ґеца, разом з ним 1947 емігрувала до Бразилії. Спершу жили в Ріо-де-Женейро, потім у Куритибі, від 1970 – у Торонто. Перші літ. спроби М. припадають на часи навч. у Ніжині, від 1943 під псевд. і крипт. друкувалася в укр. емігрант. періодиці («Український самостійник», «Наше життя», «Міт­ла», «Нові дні», «Гомін України»). 1947 у г. «Свобода» опубл. серію її фейлетонів, уперше вони вийшли португ. мовою у перекл. о. В. Прийми (1949), 2-е вид. – українською мовою «В кігтях НКВД» (1953; обидва – Прудентополіс). До­опрацьовані фейлетони лягли в основу кн. спогадів «З часів єжовщини» (Мюнхен, 1954; фраг­менти у ніжин. г. «Просвіта», 1993–96, № 3–18), де вона відтворила моторошну картину арештів у Ніжин. пед. інституті і трагічну долю чоловіка. Основу більшості творів М. складає особистісне начало люд. життя в умовах повоєн. сталін. режиму в Україні, зміцнення бюрократ. системи партії, примус. колективізації, штучно організов. голодомору, русифікації, нищення кращих представників укр. нації. Її індивід може й не такий масштаб. у плані предмет. сфери діяльності, рядовий, «непримітний», але він ціліс. і самостійний, має невичерп. люд. потенціал, у пошуках сенсу існування і вибору життєвих стратегій керується здоровою нар. мораллю і християн. етикою, сповнений найглибшого драматизму, стра­ждання, екзистенц. переживання, переоцінки себе і світу. Фундамент для такої особистості, вважає письменниця, заклали укр. духовні традиції, здорова сімейна атмосфера і любов батьків, нар. пісня, церква. У повісті «Чудасій» (Торонто, 1956; нім. – у перекл. о. М. Нички) порушено проблему людини, носія свободи як вищого сенсу буття в умовах рад. дійсності на тлі насильниц. колективізації, голодомору і де­персоналізації (1958 цей твір номінов. на Нобелів. премію, але нагороду присудили Б. Па­стернаку). Роман «Проти переконань» (Торонто, 1959) репрезентує реліг.-християн. світовідчування авторки; побудов. за діалог. принципом: у його основі протиставлено 2 картини світовідчування – реліг.-духовну, яку символізує родина Кобзаренків, і рац.-матеріа­ліст., за якою стоїть Ігор Березовський. Конфлікт переживань провокує доволі тривалу дискусію, яка визначає подальше життя персонажів, їх екзистенц.-морал. переживання. Акцент на автентичності люд. буття в умовах погранич. ситуації характерний для повісті «Куди йшла стежка?» (Нью-Йорк; Філадельфія, 1961). Персонажі твору ніби перебувають поза собою, але у своїх вчинках, у своїй включеності в укр. нац. рух (йдеться про події революції і становлення рад. режиму) «виліплюють» себе, ситуація прискореного істор. часу спонукає їх набути нац. ідентичності і відповідати на екзистенц. виклики часу. Пріоритет особистості над життєвою ситуацією і буттям взагалі є основою поведінки більшості героїв твору, дуже різних, наділених різними етич. імперативами. У повісті «Каміння під косою» (Торонто, 1973; К., 1994, 2004; англ. перекл. В. Качмарської – «Stones Under the Scythe», Bloomington, 2011) через етико-естет. аспекти відтворено одну з найбільших трагедій історії – штуч. голодомор 1932–33. До цієї теми письменниця зверталася у своїх оповіданнях і нарисах «Земля плаче», «Українське село під більшовиками», «Проциха», «Столиця голодного жаху», «У Великодню ніч» та ін. У повісті осмислено проблеми взаємин людини і влади, місця селянина в системі рад. влади та програми колгосп. будівництва, розкрито дегуманізацію рад. суспільства та деформацію сусп. моралі, реконструйовано соціоідеол. та психобіол. начала люд. поведінки, що становлять у повісті «клубок» інтертекстуал. переплетень, конотацій, контекстуал. зв’язків. Апокаліпт. картина покликана сприяти пробудженню нац. ідентичності, істор. свідомості, утвер­дженню ідеалів гуманізму, спра­ведливості і люд. права. У романі «Жаїра» (Торонто, 1957–58) змальовано боротьбу бразил. індіанців проти колонізаторів, жах колоніал. експансії і розподіл вільних територій, порушення природ. плину подій, руйнацію місц. системи вироб. сил, кривавий розгул, злодіяння, злочини колонізаторів. М. відома як майстер пригодниц. творів, щедрих на несподівані вчинки героїв, гостру інтригу, заплутані сюжетні лінії, напружену сюжетну фабулу – повість для дітей «Бог вогню» (Мюнхен, т. 1 – «Санта Антоніо», 1953, т. 2 – «Драма на Ґваїрі», 1955, т. 3 – «В Мато Ґроссо», 1956) про емігрант. долю укр. юнака, якого воєнне лихоліття разом з батьком закинуло до бразил. с-ща, де він здивований екзотич. місц. природою, історією колонізації краю, віруваннями й переказами індіанців, їх побутом і культурою, знайомиться з індіан. вождем, місіонерами. Проблематика трилогії знову ж таки перегукується з лейтмотивом більшості творів письменниці: у людині найбільше важить духовне начало, підпорядкування своїх учинків свідомо поставленим цілям, християн. чесноти, принциповість, рішучість, наполегливість. Авторка істор. повісті з часів козач­чини «Руслом угору» (Торонто, 1973), багатьох популяр. творів для дітей, зокрема істор. казок, що вийшли під грифом «Об’єднан­ня працівників літератури для дітей і молоді імені Леоніда Глібова» у Торонто: «Як Олег здобував Царгород» (1979), «Аскольд і Дир та київські князі» (1998), «Киянка красуня подолянка» (1998) та ін. У її упорядкуванні й опрацюванні під грифом цього ж Об’єдн. також вийшла кн. «Призабуті казки. Українські народні казки Придніпрянщини» (1977). Багато казок М. передруковано в Україні, вони увійшли до різних читанок, хрестоматій, збірників: цикл різдвяних казок «Вертеп», «Розігріті душі», «Возсія мирові світ разума» («Святий вечір. Оповідання українських письменників», Л., 2007), «Як Іван-великан чортів перехитрив» («Літературна Хмельниччина ХХ сто­ліття: Хрестоматія», Хм., 2005) тощо. Стилеві М. притаманні орнаментальність, відхилення наративу від осн. сюжет. лінії, різнотемат. переходи, викори­стання вишуканих метафор, ускладнення синтаксису, мовна ритмізація. Написала низку спогадів і статей: «Мій Ніжен» (Ніжин, 2001), «Видвигаю людину» («Наше життя», 1960, ч. 7), «Мене наснажувала Україна» («Просвіта», 1993, № 5–6), «Катедра українських студій чи Кафедра малоросіянства» («Сучасність», 1996, № 11) та ін. 1993 побувала в Україні, відвідала Київ (виступила на твор. вечорі, влаштованому на її честь), Кам’я­­нець-Подільський, Ніжин, Канів, Львів, Хотин, Чернівці.

Літ.: Бучинський Д. Ольга Мак та її літературна данина // Визв. шлях. 1957. Кн. 2; Кузьменко С. Ольга Мак та її літературна творчість // Хрестоматія з укр. літ-ри в Канаді. Едмонтон, 2000; Свідзинський А. Ольга Мак // РД. 2003. № 5–8; Кирпа Г. «Я є кимсь…» // ЛУ. 2003, 9 жовт.; Храплива-Щур Л. Письменниця непохитних переконань: Незабутні // УС. 2003, 11–17 груд.; Дзюбишина-Мельник Н. Ольга Мак і сучасний читач // УМЛ. 2004. Ч. 35; Чередниченко Д. Завжди на рідній землі // Дзвін. 2008. № 1; Астаф’єв О. Ольга Мак згадує Ніжин // Укр. дім. 2013. № 3, 4; Рега А. Трансцендентний вимір прози Ольги Мак // Філол. трактати. 2013. Т. 5, № 2; Смирнова Н. Історичні казки Ольги Мак: семантичний рівень // Вісн. Черкас. університету. Сер. Філол. науки. 2013. № 5; Трембецький А. А., Трембецький А. М. Письменниця-подолянка Ольга Мак – гордість української діаспори Бразилії та Канади // Освіта, наука і культура на Поділлі. 2013. Т. 20.

О. Г. Астаф’єв

Рекомендована література

1. Бучинський Д. Ольга Мак та її літературна данина // Визв. шлях. 1957. Кн. 2;
   Google Scholar Internet
2. Кузьменко С. Ольга Мак та її літературна творчість // Хрестоматія з укр. літ-ри в Канаді. Едмонтон, 2000;
   Google Scholar Internet
3. Свідзинський А. Ольга Мак // РД. 2003. № 5–8;
   Google Scholar Internet
4. Кирпа Г. «Я є кимсь…» // ЛУ. 2003, 9 жовт.;
   Google Scholar Internet
5. Храплива-Щур Л. Письменниця непохитних переконань: Незабутні // УС. 2003, 11–17 груд.;
   Google Scholar Internet
6. Дзюбишина-Мельник Н. Ольга Мак і сучасний читач // УМЛ. 2004. Ч. 35;
   Google Scholar Internet
7. Чередниченко Д. Завжди на рідній землі // Дзвін. 2008. № 1;
   Google Scholar Internet
8. Астаф’єв О. Ольга Мак згадує Ніжин // Укр. дім. 2013. № 3, 4;
   Google Scholar Internet
9. Рега А. Трансцендентний вимір прози Ольги Мак // Філол. трактати. 2013. Т. 5, № 2;
   Google Scholar Internet
10. Смирнова Н. Історичні казки Ольги Мак: семантичний рівень // Вісн. Черкас. університету. Сер. Філол. науки. 2013. № 5;
    Google Scholar Internet
11. Трембецький А. А., Трембецький А. М. Письменниця-подолянка Ольга Мак – гордість української діаспори Бразилії та Канади // Освіта, наука і культура на Поділлі. 2013. Т. 20.
    Google Scholar Internet

завантажити статтю