Макіївський труболиварний завод

МАКІ́ЇВСЬКИЙ ТРУБОЛИВА́РНИЙ ЗАВО́Д — під­приємство чорної металургії. Роз­таш. у м. Макіївка Донец. обл. Засн. 1885 на базі ливарно-мех. майстерень, які поміщики Іловайські пере­везли із с. Зуївка (нині смт Харциз. міськради Донец. обл.) для ремонту устаткува­н­ня рудників у р-ні Макіївки. З роз­шире­н­ням виробництва до поч. 1890-х рр. майстерні пере­твор. у маш.-буд. завод, який мав ливар., токар., ковальс. цехи, машин­не від­діл. і випускав парові машини, насоси, транс­місії шахт. під­йомників та ін. обладна­н­ня, зап­частини до нього. 1890 потре­би промисловості регіону ви­значили нову спеціалізацію заводу — тут почали виливати чавун­ні труби, для чого побудовано спец. цех. Попит на нову продукцію був на­стільки великим, що машинобудува­н­ня згодом ві­ді­йшло на другий план. 1899 маш.-буд. завод перейм. у труболиварний, який уві­йшов до складу Макіївського металургійного заводу як один із його під­роз­ділів. Уже за рік випуск труб досяг 500 тис. пудів. 1910 введено в дію ще один цех з випуску труб великого діаметра, а 1912 — майстерню для виробництва зʼ­єд­нувал. частин до труб і новий труболивар. завод. М. т. з. поклав поч. труболивар. промисловості України. Його продукція згодом завоювала заг.-рос. ринок: із 5,6 млн труб, виготовлених 1913 на Пд. Росії, понад 3 млн належало під­приємствам України, а з цієї кількості більше половини виготовляв труболивар. завод. Окремі його цехи були оснащені найсучаснішим на той час обладна­н­ням — карусел. установками, які лише починали впроваджувати в практику світ. труболивар. виробництва. 1913 на під­приємстві працювали 600, 1917 — 986 осіб. Від 1923 почали виходити г. «Ва­гранка» (згодом стала багатотиражною з літ. групою при ред. на чолі з поетом М. Фроловим) — на старому, г. «Карусель» — на новому заводах. 1925 від­крито завод. школу фабрично-завод. учнівства. 1935 заводу присвоєно імʼя В. Куйбишева, яке носив у рад. період. 1935–40 на М. т. з. проведено бл. 50-ти мас­штаб. заходів з рекон­струкції, модернізації устаткува­н­ня, створе­н­ня нових машин і механізмів, що до­зволило йому стати одним із найпотужніших і механізов. під­приємств труболивар. промисловості. Якщо 1928–30 продуктивність заводу становила 40–50 тис. т труб і лиття щороку, то до 1941 вона зросла майже вдвічі. 1941 введено в екс­плуатацію новий труболивар. цех на 4 каруселі потуж. 63 тис. т труб діаметром 200, 250 і 300 мм у рік. Його на­звано новокарусельним, а старий і новий заводи також перейм. в цехи — старо- і новоливарний. 1939–41 під­приємство вперше в СРСР у своїй галузі освоїло технологію вилива­н­ня труб з квадрат. фланцями для хім., нафт. і кольор. пром-стей, що до­зволило від­мовитися від закупівлі таких труб за кордоном. Із поч. 2-ї світової війни з на­ближе­н­ням фронту до Макіївки в жовтні 1941 осн. устаткува­н­ня й частину працівників під­приємства еваку­йовано в м. Камʼянець-Уральський (РФ), де вони працювали в цеху № 11 Синар. труб. заводу. У період військ. дій завод за­знав знач. руйнувань. Після звільне­н­ня Донбасу у вересні 1943 роз­почато від­новле­н­ня під­приємства, у квітні на­ступ. року цех вилива­н­ня дводюйм. роз­труб. труб випустив першу продукцію — 170 т труб, а у липні 1946 вироб. потужності під­приємства досягли довоєн. рівня. 1950 на М. т. з. уперше в СРСР почали виливати содові труби, довші звичайних на 20 і 150 см, а труби діаметром 100 і 150 мм — від­повід­но на 20 і 100 см, 1957 — від­центроволиті труби з круглими і квадрат. фланцями діаметром 80, 100, 150 мм, довж. 3 м (продуктивність — 10 тис. т труб щороку). 1961 введено в дію перший в СРСР цех із вилива­н­ня від­центроволитих труб малого діаметра в піщано-футеровані форми. Згодом на під­приємстві вперше в країні виготовлено інструмент і освоєно технологію виробництва кокілів для вилива­н­ня труб діаметром 50 мм (12 від­центрових машин випускали 35 тис. т труб щороку). 1972 введено в екс­плуатацію нові від­центрові машини МТ-515 продуктивністю 40–50 труб/год., що до­зволило збільшити виробництво дефіцит. труб діаметром 50 і 65 мм удвічі. У 1960–80-і рр. М. т. з. був єдиним в СРСР виробником роз­труб. і содових труб таких величин. У 1970-і рр. на під­приємстві також освоєно технологію виробництва труб із модифіков. чавуну, гол. пере­вагою яких була антикороз. стійкість, та молольних тіл — метал. кулі для дробле­н­ня різноманіт. руд, зокрема залізної. Так, 1975 виготовлено перші 124 труби з чавуну із кулястим графітом, а 1976 — 500 т молольних тіл для гірн.-збагачув. під­приємств Криворіж­жя. Загалом 1965–80 проведено повне тех. оновле­н­ня під­приємства, що до­зволило збільшити обсяги виробництва майже вдвічі — від 233 тис. до 430 тис. т. труб на рік. 1981 роз­почато випуск чавун. втулок для ремонту двигунів тепловозів. При Палаці культури заводу діяв самодіял. цирк, що мав зва­н­ня народного і ви­їздив на гастролі до зарубіж. країн (1960–70-і рр.). У 1990-і рр. у звʼязку з екон. реформами в країні на заводі від­бувся спад ви­­роб-ва. На поч. 2000-х рр. М. т. з. ви­знано банкрутом. 2002 із його складу на базі одного з цехів (ін. виробництво ліквідоване) ви­окремлено нове спеціалізов. ливарне під­приємство — ПрАТ з однойм. на­звою, що спеціалізується на випуску чавун. литих молольних тіл для по­дрібне­н­ня руд, цемент. клінкеру тощо. Із поч. бо­йових дій на Сх. України у квітні–травні 2014 М. т. з. пере­йшов під контроль бо­йовиків т. зв. Донец. нар. респ.

Завантажити статтю