Макогон Дмитро Якович

МАКОГО́Н Дмитро Якович (псевд. і крипт.: Д. Макогоненко, Д. М., М-о, Іван Галайда, М. Коко, Хоростківський, Павло Хрін; 28. 10. 1881, містечко Хоростків, нині місто Гусятин. р-ну Терноп. обл. — 07. 10. 1961, м. Станіслав, нині Івано-Франківськ) — письмен­ник, педагог, культурно-освітній діяч. Батько Ірини Вільде, дід Яреми, прадід Ярини Полотнюків. Навч. у Терноп. гімназії, з якої 1901 виключ. за участь у громад.-політ. житті. Склавши екс­терном іспит у Заліщиц. учител. семінарії (нині Терноп. обл., 1902), вчителював на Буковині (у с. Чорнівка, Лукавиця, Веренчанка; 1903–14, 1919–22) — з пере­рвою через військ. службу (воював на італ. фронті). Пере­слідуваний за боротьбу з онімече­н­ням та румунізацією Буковини, 1923 змушений ви­їхати із сімʼєю до Галичини. Тут працював в укр. приват. школі ім. М. Шашкевича в Станіславі та за­знав нових пере­слідувань — тепер за опір полонізації краю. Став актив. чл. товариства «Просвіта», УВО, ОУН. У жовтні 1934 в його квартирі зроблено обшук. Був без­робітним. 1936 влаштувався на роботу в школі Ходорова (нині Львів. обл.). Після вій­ни знову вчителював у Станіславі, де 1956 ви­йшов на пенсію. Вже з 4-го кл. гімназії М. дописував до г. «Громадський голос». Автор поет. зб. «Мужиць­кі ідилії» (Чц., 1907) та книг оповідань, новел і нарисів «Шкільні образки» (Мамаївці), «Учительські гаразди» (Коломия; обидві — 1911), «Мужицька доля» (Олифант, [1912]), «По наших селах», «Проти филі» (тобто — «…хвилі»; обидві — Коломия, 1914). Поезії в основному публіцистичні, з патетикою боротьби проти узагальненого «ворога клятого», «від­­вічного ката», проти «тиранів», «дуків-панів» («Вставай, народе!», «О, нещасний хлопе…», «На віче!», «До борби»). Чи не єдина конкретика — «Царський маніфест» («Мало хто так в світі бреше, як російський цар!..»). На пропоновані К. Трильовським популярні мелодії М. написав низку текс­тів січових пісень. Так, пісня «Гей, у “Січ”! Гей, у “Січ”!..» — на мелодію до «Не пора, не пора!...» І. Франка. За цим самим принципом — й ін. пісен­ні текс­ти: «Як “Січ” наша пов­стала…», «Яке то сонце засіяло…», «Гей, молодь вкраїнська...», «Гей, наш батько кошовий…». У прозі М. пере­важає шкіл. тематика: убогість сільс. шкіл, тяжка доля нар. вчителя, сваві­л­ля влади (війта) над ним. В оповіда­н­нях «Щаслива дорога», «Вибагливий панич», «Конскрипція», «Пере­мога» засуджу­ється насильниц. асиміляція українців. Писав про без­правʼя і злидні селян, еміграцію, рекрутчину. І в поезії, і в прозі тяжів до сатири. У рад. період, щоб не накликати зайвої уваги спец­служб, уникав публічності, — лише зрідка ви­ступав у місц. періодиці. М. — один із засн. і провід. авторів часопису буковин. учительства «Каменярі» (1909–14, 1921–22), спів­ред. ви­даних 1911 товариством «Укр. школа» в Чернівцях у серії «Діточа бібліотека» книжки «Тарас Шевченко» та «Календарика для дітей на рік пере­ступний 1912». Друкувався у ж. «Неділя», «Промінь», г. «Громадянин», «Нова Буковина», сатир. часописах «Іскра», «Жало», «Щипавка». 1958 у Києві ви­йшла антологія «Письмен­ники Буковини», для якої М., як за­значено, «наново пере­глянув свої твори, зробивши в них деякі мовно-стильові виправле­н­ня». Не­вдовзі окремою кн. побачили світ його «Ви­брані оповіда­н­ня» (Л., 1959). Посмерт­но добірки творів М. уміщено в зб. «Українська новелістика кінця ХІХ — початку ХХ ст.» (К., 1989), хрестоматії «Письмен­ники Буковини другої половини ХІХ — першої половини ХХ ст.» (ч. 1, Чц., 2001). У Хоросткові 1996 встановлено погру­д­дя М. (скульптор Я. Ворончак).

Завантажити статтю