Максимчук Святослав Васильович
МАКСИМЧУ́К Святослав Васильович (09. 03. 1936, с. Ремель, нині Рівнен. р-ну Рівнен. обл.) — актор і педагог. Батько О. Максимчук. Народний артист України (2000). Всеукр. літ.-мист. премія ім. С. Руданського (2012). Закін. актор. відділ. Харків. театр. інституту (1959; курс Д. Антоновича). Працював у Харків. обл. театрі (1959–60), Харків. укр. драм. театрі ім. Т. Шевченка і водночас на каф. сценіч. мови в Харків. театр. інституті (1960–64); від 1964 — у Нац. укр. драм. театрі ім. М. Заньковецької (Львів), від 2000 за сумісн. викладає на каф. театрознавства та актор. майстерності Львів. університету. Особливу популярність здобув як майстер худож. читання: унікал. пам’ять, тонке відчуття стилю письменника, глибоке пройняття психологією твору. Актор.-декламатор. діяльність розпочав 1966 — з участі в конкурсі до 110-річчя І. Франка (за читання поеми «Похорон» став одним із переможців). А вже від 1970-х рр. його рецитації все частіше з’являються на звуконосіях. 1979–80 у декламатор. виконанні М. видано 5 платівок «Фонохрестоматії з української літератури для 8–9 класів середніх шкіл». Нині в його доробку — понад 40 аудіоальбомів, половина з них — у серії «Українська класика від Святослава Максимчука». В Монреалі (Канада) 1999 записав компакт-диск «Моя Шевченкіана». Повніший варіант — «Мій Шевченко» (110 творів) — вийшов 2014 у Львові. Значна частина в декламатор. репертуарі М. належить творам І. Франка. У записах М. (аудіокасети, компакт-диски), зокрема, — Франкові поеми «Похорон», «Мойсей», «Іван Вишенський», «Лис Микита», поезії зі збірок «Зів’яле листя», «Semper tiro» та ін., окремий компакт-диск «Франкіяна Святослава Максимчука». Взагалі М. як декламатор не боїться поет. епіки, оповідної, новеліст. прози. Серед його аудіоальбомів — поеми «Енеїда» (перші три частини) І. Котляревського, «Марія» Т. Шевченка, оповідання й новели В. Стефаника, Леся Мартовича, О. Маковея, казки В. Короліва-Старого. Моновистави, окремі твори у виконанні М. («Похорон» і «Мойсей» І. Франка, «На полі крові» Лесі Українки, «Галілей» Є. Плужника) зафіксовані у телефільмах. У репертуарі худож. читань М. — також твори Г. Сковороди, М. Шашкевича, С. Руданського, В. Самійленка, Є. Маланюка, Василя Барки, О. Гончара, Д. Павличка, Л. Костенко, І. Світличного, В. Симоненка, І. Драча, В. Лучука, В. Шевчука, Р. Третякова, Р. Лубківського. Свого часу актуал. й популяр. була декламатор. композиція М. за кн. «Мій Дагестан» Р. Гамзатова, від якого під час зустрічі 1971 отримав особисту подяку. Віддавна з незмін. успіхом рецитує сатир. поему Ю. Тувіма «Бал в опері» (укр. перекл. М. Лукаша). Ініціатор і ведучий «Заньківчан. вечорів» у Львові — своєрід. твор. звітів визнач. особистостей. Актив. учасник концертів — серед них і урядові; часто виступає на мист. святах, літ. ювілеях, на різних зустрічах, особливо у навч. закладах, врешті — на вічах, майданах. Виступав і перед укр. громадами за кордоном — у Польщі, Німеччині, Бельгії, Великій Британії, Ізраїлі, США, Канаді.
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Скворцов («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Сохрон Мальований («Маруся Богуславка» М. Старицького), Горнов («Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького), Никодим («Гріх і покаяння» І. Карпенка-Карого), Демид, Михайло («Суєта» І. Карпенка-Карого), Доктор Безбородько (за романом «Сестри Річинські» Ірини Вільде, інсценізація Б. Антківа), Леонід Край («Сторінка щоденника» О. Корнійчука), Клим Островий («Сині роси» М. Зарудного).
Рекомендована література
- Шевчук В. Емоціо та раціо в інтерпретації… Святослава Максимчука // Наук. світ. 2000. № 1;
- Вдовиченко Г. Святослав Максимчук: «Чом працювать на власній ниві — стид?» // Високий Замок. 2000, 20 груд.;
- Чорнопиский М. Півстоліття в театрі красного мовлення // ЛУ. 2010, 14 січ.;
- Теленчі О. «Я ніколи не зрадив слово…» // За вільну Україну. 2011, 29 груд.;
- Горак Я. Огонь в одежі слова: Нарис про Франкіану Святослава Максимчука. Л., 2016.
Завантажити статтю
