Максим’юк Тарас Іванович

Визначення і загальна характеристика

МАКСИМʼЮ́К Тарас Іванович (30. 07. 1943, м. Холм, нині Люблін. воєводства, Польща) — крає­знавець, колекціонер. Чоловік Е. Гансової. Заслужений працівник культури України (1997). Почес. чл. Одес. товариства колекціонерів (1990), Всеукр. спілки крає­­знавців (1993), НСЖУ (2002), НТШ (2011), НСХУ (2014). Під час акції «Вісла» 1945 депорт. із родиною до нім. колонії Шпеєр (нині с. Піщаний Брід Веселинів. р-ну Микол. обл.). 1956 по­зна­йомився із крає­знавцем Ф. Камінським. Закін. Одес. ін­ститут інж. мор. флоту (1967). Працював інж. Іл­лічів. мор. торг. порту (нині м. Чорноморськ Одес. обл., 1968–71) та Чорномор.-Азов. упр. мор. шляхів (1971–88); во­дночас 1981–90 — голова Клубу шанувальників екслібриса та книжк. графіки; в Одес. від­діл. Укр. фонду культури: від 1987 — за­ступник голови, від 1991 — екс­перт, від 2001 — 1-й за­ступник голови. Взяв участь у 1956–57, 1960-х рр. в археол. роз­копках курганів та поселень, 1992–93 — в екс­педиції «Укр. море» на козац. чайці «Еней». Дослідник і популяризатор історії козацтва. Від 1964 колекціонує україніку (зібрав кілька тисяч екс­понатів). У 1990-х рр. створ. Укр. культурол. музейно-ви­ставк. центр «Тарасів дім», що складається з темат. збірок: «Одещина — Шевченкові», «Графічна пісня А. Жда­хи», «Пензлем і пером. М. Жук в історії укр. культури», «Укр. книгови­да­н­ня в Одесі 19–20 ст.», «Сторінки історії укр. словника», «Сто років укр. пошт. листівці», «Меценат з Одещини Є. Чи­каленко», «Укр. літ. альманахи і збірники», «В. Боровик та І. Липа — засновники Братерства тарасівців». Більша частина шев­ченкіани зберігається у фон­дах Шевченків. нац. заповід­ника (м. Ка­нів Черкас. обл.). Частину зі­бра­н­ня екс­понував в Україні (від 1968), РФ, Білорусі, Польщі, США. У видавництві «Тарасів дім» випущено 60 листівок із ре­продукціями екс­понатів із зі­бра­н­ня М. Автор вид. «Славетний друкар Одеси: Каталог українських ви­дань одеського видавця Є. І. Фе­сенка» (2005, спів­­авт.), «Одещина — Шевченкові: Матеріали ви­ставки» (2006), ст. «Мазепинці-само­стійники в Одесі» // «Чорноморська минувшина» (2006, вип. 1), «“Нам пора для України жить”. Іван Франко і Одеса (фрагмент колекції): Альбом» (2007), «З україніки При­чорноморʼя: Збірник нарисів та есе» (2008; усі — Одеса).

Літ.: Тарас Максимʼюк: Мистецтво­­знавець, етно­граф // Горний М. Українці Холмщини і Під­ляш­шя: Видатні особи ХХ ст. Л., 1997; Ситник А. Тарас Максимʼюк // Крає­знавці України. К.; П., 2003; Тарас Іванович Максимʼюк: Біо­бібліогр. покажч. О., 2007; Кудлач В. Феномен Тараса Максимʼюка // Думська площа. 2013, 16 серп.

А. Г. Диба

Завантажити статтю