Максим’юк Тарас Іванович

МАКСИМ’Ю́К Тарас Іванович (30. 07. 1943, м. Холм, нині Люблін. воєводства, Польща) — краєзнавець, колекціонер. Чоловік Е. Гансової. Заслужений працівник культури України (1997). Почес. чл. Одес. товариства колекціонерів (1990), Всеукр. спілки крає­знавців (1993), НСЖУ (2002), НТШ (2011), НСХУ (2014). Під час акції «Вісла» 1945 депорт. із родиною до нім. колонії Шпеєр (нині с. Піщаний Брід Веселинів. р-ну Микол. обл.). 1956 познайомився із краєзнавцем Ф. Камінським. Закін. Одес. інститут інж. мор. флоту (1967). Працював інж. Іллічів. мор. торг. порту (нині м. Чорноморськ Одес. обл., 1968–71) та Чорномор.-Азов. упр. мор. шляхів (1971–88); во­дночас 1981–90 — голова Клубу шанувальників екслібриса та книжк. графіки; в Одес. відділ. Укр. фонду культури: від 1987 — заступник голови, від 1991 — експерт, від 2001 — 1-й заступник голови. Взяв участь у 1956–57, 1960-х рр. в археол. розкопках курганів та поселень, 1992–93 — в експедиції «Укр. море» на козац. чайці «Еней». Дослідник і популяризатор історії козацтва. Від 1964 колекціонує україніку (зібрав кілька тисяч експонатів). У 1990-х рр. створ. Укр. культурол. музейно-виставк. центр «Тарасів дім», що складається з темат. збірок: «Одещина — Шевченкові», «Графічна пісня А. Жда­хи», «Пензлем і пером. М. Жук в історії укр. культури», «Укр. книговидання в Одесі 19–20 ст.», «Сторінки історії укр. словника», «Сто років укр. пошт. листівці», «Меценат з Одещини Є. Чи­каленко», «Укр. літ. альманахи і збірники», «В. Боровик та І. Липа — засновники Братерства тарасівців». Більша частина шев­ченкіани зберігається у фон­дах Шевченків. нац. заповідника (м. Ка­нів Черкас. обл.). Частину зібрання експонував в Україні (від 1968), РФ, Білорусі, Польщі, США. У видавництві «Тарасів дім» випущено 60 листівок із репродукціями експонатів із зібрання М. Автор вид. «Славетний друкар Одеси: Каталог українських видань одеського видавця Є. І. Фе­сенка» (2005, спів­авт.), «Одещина — Шевченкові: Матеріали виставки» (2006), ст. «Мазепинці-самостійники в Одесі» // «Чорноморська минувшина» (2006, вип. 1), «“Нам пора для України жить”. Іван Франко і Одеса (фрагмент колекції): Альбом» (2007), «З україніки При­чорномор’я: Збірник нарисів та есе» (2008; усі — Одеса).

Рекомендована література

1. Тарас Максим’юк: Мистецтво­знавець, етнограф // Горний М. Українці Холмщини і Підляшшя: Видатні особи ХХ ст. Л., 1997;
   Google Scholar Internet
2. Ситник А. Тарас Максим’юк // Краєзнавці України. К.; П., 2003;
   Google Scholar Internet
3. Тарас Іванович Максим’юк: Біобібліогр. покажч. О., 2007;
   Google Scholar Internet
4. Кудлач В. Феномен Тараса Максим’юка // Думська площа. 2013, 16 серп.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю