МАЛА АНТАНТА
МАЛА́ АНТА́НТА — військово-політичний союз Чехо-Словаччини, Румунії та Югославії. Створ. з ініціативи й під егідою Франції для збереження статус-кво у Центр. і Пд.-Сх. Європі, що склався після 1-ї світової війни. Сформувався на основі двосторон. угод між Югославією і Чехо-Словаччиною (14 серпня 1920), Чехо-Словаччиною і Румунією (23 квітня 1921), Югославією і Румунією (7 червня 1921) та входив у систему військ.-політ. союзів, організов. Францією разом із Польщею у Європі. Формально ці угоди передбачали взаємну допомогу сторін у випадку «неспровоков.» нападу зі сторони Угорщини, яка прагнула ревізії Тріанонського мирного договору 1920, і Болгарії — Нейїського мирного договору 1919, згідно з якими до складу держав-учасниць союзу включено колишні тер. Угорщини, зокрема укр. землі, та Болгарії. У 1920-х рр. у країн-учасниць союзу, в якому провідну роль відігравала Чехо-Словаччина та її міністр закордон. справ Е. Бенеш (називав укр. Закарпаття «помостом» між країнами М. М.), не було єдиної політики щодо гол. європ. міжнар. проблем. Укр. питання вони трактували як внутр. питання країн, де проживали українці. Після Локарн. конф. (жовтень 1925), на якій здійснено спробу встановити систему європ. безпеки на підставі франко-нім. примирення, Франція відмовилася від традиц. системи військ. союзів, послабивши увагу до М. М. З приходом до влади в Німеччині А. Гітлера та зростанням її агресивності, М. А. поступово почала консолідуватися. У лютому 1933 для координації зовн.-політ. акцій створ. Постійну раду, до якої входили міністри закордон. справ, а також виконав. орган — Секретаріат із штаб-квартирою в Женеві. 1934 Югославія і Румунія за згодою Чехо-Словаччини стали учасниками Балкан. Антанти, до якої увійшли також Греція й Туреччина. Укладення Мюнхен. угоди 1938, унаслідок якої Німеччина розчленувала, а згодом і окупувала Чехо-Словаччину, призвело до розпаду М. М.
Завантажити статтю
