Малий Кучурів

МАЛИ́Й КУЧУРІ́В – село Заставнівського району Чернівецької області. Знаходиться за 22 км від обл. центру та за 7 км від райцентру. На Пн. від села, серед пагорбів зх. частини Хотинської височини бере початок р. Кучур (її довж. 20 км, площа водозбірного басейну 50,7 км²; ін. назва — Задубрівка; ліва притока Шубранця, бас. Дунаю). На малій р. Совиця створ. каскад ставків. Побл. М. К. — ліс з карпат. породами дерев (бук, дуб, граб, сосна) та великою кількістю урочищ (Глинники, Джунджа, Діброва, Кам’яний Яр, Касірчин Хрест, Кінець, Кругляк, Крутий Горб, Левада, Могила, Плита, Рептура, Солонці, Стінка, Цигла, Чотири Дуби, Ярок та ін.). За переписом насел. 2001, у селі мешкали 1280; станом на 2016 — понад 1,3 тис. осіб; переважно українці. Проходить автомоб. шлях, який сполучає Чернівці з придністров. селами. 1970 побл. села Б. Тимощук дослідив поселення голігр. і липиц. культур, а 1972 в урочищі Винниця — курган раннього заліз. віку; 1986 Л. Михайлина у центрі М. К., в урочищах Осередок і Гора — поселення зх.-поділ. скіф., луки-райковец. і давньорус. культур; у тому ж році С. Пивоваров в урочищі Ставок — поселення лукашів., черняхів. і давньорус. культур, а 1988 там само — могильник лукашів. і черняхів. культур, в ін. місці, західніше — ще 2 поселення — голігр. і давньорус. та голігр., липиц. і давньорус. культур. 2008 під час земляних робіт знайдено сріб. динарій, викарбуваний за часів рим. імператора Трояна. За нар. переказами, назва села походить від прізвища поміщика Кучурміна, який ці землі віддав у спадок молодшому сину. Вперше згадується у писем. джерелах 1448. Перебував під владою Осман. імперії у складі Молд. князівства. Від 1774 — у межах Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1885 створ. читальню «Руської Бесіди» (на її відкриття приїжджали О. Маковей, Є. Пігуляк, С. Смаль-Стоцький). У тому ж році відкрито 2-класну, згодом — 5-класну, 1905 — 7-класну (нині у цьому приміщенні навч. учні 1–4 кл. і функціонує дошкіл. група) школи. Після розпаду Австро-Угор. імперії 1918 у складі Пн. Буковини М. К. відійшов до Румунії, 1940 — до УРСР. Жит. зазнали сталін. репресій, зокрема й за націоналіст. і патріот. діяльність. На поч. липня 1941 село знову окупували румун. війська, які вбили багато жит., переважно євреїв. 28 березня 1944 сюди увійшли рад. війська. На фронтах 2-ї світової війни загинули 129 односельців, зокрема й 5 братів Негричів (на їх честь названо вулицю). До 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. Нині працюють кілька с.-г. підприємств і фермер. госп-в. Є поклади піску, глини та каменю. У М. К. — навч.-вихов. комплекс «заг.-осв. школа–дитсадок»; Будинок культури, б-ка; амбулаторія, будинок для тимчасового та постій. перебування людей похилого віку «Наш дім» (діє у родовому маєтку панів Якубовичів; 1954 у цій будівлі знімали кадри до х/ф «Земля» за однойм. повістю О. Кобилянської, Київ. кіностудія ім. О. Довженка, реж. А. Бучма й О. Швачко, у масових сценах брало участь багато жит. села). Збереглася дерев’яна Микол. церква, зведена 1813. У 1954 за наказом парт. влади була розібрана ще одна існуюча тут церква, 1956 — костел. Встановлено пам’ятник воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед видат. уродженців — громад.-політ. діяч, педагог М. Спинул, педагог В. Горащук.

Літ.: Черешнюк М. М. Історія сіл Заставнівщини: історична література. Чц., 2011; Вакарюк Л. Малий Кучурів — «Буковинська Сицилія» // Буковин. правда. 2011, 29 черв.

О. В. Натолошна