Малицька Костянтина Іванівна

МАЛИ́ЦЬКА Костянтина Іванівна (псевд. і крипт.: Віра Лебедова, Віра Кропивницька, Віра Лужанська, Чайка Дністрова, Стефан Горський, Растик, Vanellus, Софія Кр., К. М-ка, К. М., В. Л. та ін.; 30. 05. 1872, с. Кропивник, нині Калус. р-ну Івано-Фр. обл. — 22. 01. 1947, Львів) — письменниця, педагог, бібліограф, громадська діячка. Почес. чл. т-в «Просвіта» (1925), «Рідна школа» (1937). Народилася в сім’ї греко-катол. священика. Закін. Львів. учит. семінарію (1892). Неабияку роль в інтелект. розвитку М. відіграла багатюща львів. книгозбірня історика й філолога А. Петрушевича — її родича. Вчителювала в Галичі (нині Івано-Фр. обл.), 1903–06 — в с. Лужани побл. Чернівців, 1906–14, 1921–37 — у Львів. дівочій школі ім. Т. Шевченка, де 1912 заснувала патріот. «Кружок ім. Ганни Барвінок». Активістка громад. організацій укр. жіноцтва, авторка брошури «Про жіночий рух» (1904), умілий промовець. На великих жін. зборах у Львові 14 грудня 1912 виголосила доповідь «Політичне положення під теперішню хвилю», а її учениця, невдовзі героїня УСС О. Степанів, — «Завдання жінки на випадок війни». Духовно й матеріально (збиранням пожертв) М. підтримувала січове стрілецтво. В лютому 1915 заарешт. рос. окупантами і в травні вивезена в Сибір, у с. Пінчуга над Ангарою. Сибір. побут завершувала в Красноярську (16 вересня 1919 — 30 червня 1920). Допомогла громаді земляків організувати там першу укр. школу (школа ім. І. Котляревського, згодом закрита більшовиками) і в ній вчителювала. Від вересня 1920 знову у Львові, на пед. і громад. роботі. Активна діячка Союзу українок (1923–24 — його голова), а коли 1938 польс. влада його заборонила, ініціювала створення «Дружини княгині Ольги». 1937 організувала збір коштів на викуп садиби Косачів у Колодяжному (нині Ковел. р-ну Волин. обл.). На поч. 2-ї світової війни сформувала волонтер. структуру «Жін. служба Україні». За рад. влади М. працювала молодшим, а 1944–46 — ст. бібліографом Львів. наук. б-ки, — укладала каталог укр. дит. книжки. Літ. доробок М. — вірші, пісні, оповідання, казки, нариси, «сценічні образки», гуморески, художні перекл., публіцист. статті. Майже все — про дітей і для дітей. Дебютувала 1896 у дит. ж. «Дзвінок», який згодом (1903) редагувала. Член редколегій ж. «Промінь», «Нова хата». Крім названих, друкувалася в часописах «Діло», «Молода Україна», «Світ дитини», «Жіноча доля», «Зиз», «Комар», «Малі друзі». Із публікацій у ж. «Дзвінок» складені перші її зб. «Прогулька [для руских діточок написала Віра Лебедова]» (1897) і «Гостинець для руских дітей» (1898; обидві — Львів). Серед поезій М. — присвяти М. Шашкевичеві («В Маркіянові роковини»), Т. Шевченкові («Поклін Кобзареві»), твори про школу, рідну природу. Авторка слів кантати К. Стеценка «Шевченкові», пісні «Чом, чом, чом, земле моя» (музика Д. Січинського), популярного «Маршу “Соколів”» («“Соколи”, “Соколи”, ставаймо в ряди…»; композитор невідомий). Одночасно із «сокільським» звеличувала у віршах-піснях «січовий» рух: «“Січ” в поході» (музика Д. Січинського), «Вгору прапор!» (нар. мелодія), «В “Січ” ставай!» («на ноту»: «Як засядем, браття, коло чари») та ін. Красі і вихов. силі пісні надавала особливого значення. Упорядкувала «Збірник народних і патріотичних пісень на голоси діточі в супроводі фортепіано» (Перемишль, 1904), куди увійшли й 4 композиції на її слова. В нарисі «Пісні» (1908) найвище поставила пісню колискову. Глибоким психологізмом і ненав’язливим дидактизмом сповнені збірки її оповідань «Малі герої» (Л., 1899; 2-е вид. — 1906) та «З трагедій діточих душ» («Промінь», 1905, ч. 3–8; Вашківці, 1907). М. правдиво змалювала звичайних сільс. дітей, здатних на високе благородство, щиру вдячність, справж. героїзм і патріотизм («Малий гуцулик», «Боягуз», «Китичка фіялок», «Урятувала», «Задля науки»), показала, як страждають діти, коли розчаровуються в діях дорогих їм людей («Гріх», «Мужицька дитина», «За провини батьків»). Особливе місце в творчості М. належить циклу проз. легенд про Христа, що під назвою однієї з них — «Гарфа Леїлі» — побачили світ 1953 у Торонто. Зі «сценіч. образків» М. (малі п’єси, розрахов. переважно на шкіл. вистави) окремо вийшли «Під нову зорю» (1906), «Русалка Дністрова», «Вінок на могилу Тараса Шевченка», «Козацькі діти», «Святий Микола» (усі — 1914), «Вифлеємські діти» (1936; усі — Львів). 1903 М. видала свою інтерпретацію («на основі оригіналу і переводів») відомого твору Д. Дефо «Робінзон Крузо». Переклала окремі твори Ж. де Лафонтена, О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Гаріна-Михайловського, Е. де Амічіса, Ц. Топеліуса. У періодиці та в альманахах опублікувала низку проблем. статей: «Кілька думок про виклади і відчити для селян» (1907), «Видавництва для дітей і молодіжі» (1909), «В боротьбі за рідну школу» (1924) та ін. Залишила спогади про Є. Ярошинську, А. Павлик, про свою сибір. неволю. Добірки творів М. вміщені у вид. «Тридцять українських поетес: Антологія» (К., 1968), «“Чом, чом, земле моя…”: Сторінки життя і творчості Віри Лебедової» (Калуш, 1993), «Письменники Буковини: Хрестоматія» (ч. 1, Чц., 2001).

Тв.: Малі герої. Л., 1991; Твори. Чц., 2011.

Літ.: Виховниця поколінь Константина Малицька. Торонто, 1965; Баб’як П. Письменниця, громадська діячка // Друг читача. 1989, 19 жовт.; Панкевич Г. Життя, віддане дітям // Дзвін. 1990. № 2; Качкан В. «Визначна сила педагогічна…» // Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Кн. 2. Коломия, 1996; Антофійчук В. Легенди про Христа Костянтини Малицької // Буковин. журн. 1998. № 2; Задорожний В. «Чом, чом, чом, земле моя…»: від сучасних варіантів до першоджерела (З історії пісні) // Дивослово. 2005. № 12; Багмут Л. Вивчення творчості Костянтини Малицької // Вивчаємо укр. мову та літературу. 2009. № 35.

М. Й. Шалата

Основні твори

Малі герої. Л., 1991; Твори. Чц., 2011.