Петрушевич Антін Степанович

ПЕТРУШЕ́ВИЧ Антін Степанович (псевд.: Антоній из Добрян, Галичанин, Подкова Иван, Русин Галичанин, Русолюбович А. та ін.; 18. 01. 1821, с. Добряни, нині Стрийського р-ну Львівської обл. — 23. 09. 1913, Львів) — історик, археолог, мово­знавець, етно­граф, церковний діяч УГКЦ. Почесний доктор історії Університету св. Володимира у Києві (1884), дійсний член Одеського товариства історії та старожитностей (1888), почесний член Санкт-Петербурзької АН (1904), Російського археологічного товариства, Празької, Краківської, Будапештської, Бухарестської АН. Закінчив Львівський університет (1845) і Львівську греко-католицьку теологічну семінарію. 1847 рукопокладений на священ­ника. 1847—58 — капелан і нотаріус уряду митрополита М. Левицького в Унівському монастирі (нині Львівського р-ну Львівської обл.). 1858 на за­проше­н­ня єпис­копа Г. Яхимовича упорядковував бібліотеку греко-католицької капітули у м. Пере­мишль (нині Польща). Від 1861 — соборний канонік Львівської митрополичої капітули, очільник митрополичої канцелярії у соборі св. Юра, від 1873 — хранитель і бібліотекар митрополичого архіву. 1905 за власним бажа­н­ням звільнений від консисторських обовʼязків. Водночас 1861—77 — посол (депутат) до Галицького кра­йового сейму, 1873—78 — до парламенту Австро-Угорщини. Взяв активну участь у Соборі руських учених у Львові 1848, від­стоюючи права української інтелігенції у боротьбі проти колонізаційної політики, у тому ж році видав брошуру «Декілька слів на захист руської народності», в якій заперечив твердже­н­ня про неможливість на­вча­н­ня українською мовою у школах і вжива­н­ня кирилиці у наукових працях. Однак вже 1849 пере­йшов на позиції москвофільства, писав праці та ініціював за­провадже­н­ня у діловодство штучного «язичія» (вважав його праруською мовою), ви­ступав за єд­ність Галичини з Росією. Спів­засновник Головної руської ради і Галицько-руської матиці (1848). Досліджував церковне життя та історію Галичини, Волині, Буковини, проводив археологічні роз­копки, ви­вчав і оп­прилюднював архівні документи, працював над укладе­н­ням етимологічного словника «Словено-рус­скій корнесловъ» (залишився у рукописі, зберігається у архіві Російської АН). Автор моно­графії «Сводная галицко-рус­ская летопись» (Л., 1874, т. 1; 1887, т. 2; 1889, т. 3; 1891, т. 4; 1896, т. 5; 1889, т. 6). Окремі публікації присвячені про­блематиці «Слова о полку Ігоревім», зокрема «Слово о полку Игорев: Древнерус­ское эпическое стихотворение из конца ХІІ столетия» (Л., 1886). Збирав і колекціонував давні книги, картини, ікони, монети, карти тощо. Заснував музей і бібліотеку Народного дому у Львові. Книги зі своєї колекції також пере­давав до бібліотек Санкт-Петербурзької АН, Університету св. Володимира у Києві, Церковного музею у Львові. 1885 пере­дав бібліотеці Львівського університету 25 кодексів, що стали основою колекції кириличних рукописних книг. По­гляди і наукову діяльність П. критикували І. Франко, М. Грушевський, С. Томашівський, В. Антонович, І. Лин­ниченко та ін.

Завантажити статтю