Петрушевич Антін Степанович
ПЕТРУШЕ́ВИЧ Антін Степанович (псевд.: Антоній из Добрян, Галичанин, Подкова Иван, Русин Галичанин, Русолюбович А. та ін.; 18. 01. 1821, с. Добряни, нині Стрийського р-ну Львівської обл. — 23. 09. 1913, Львів) — історик, археолог, мовознавець, етнограф, церковний діяч УГКЦ. Почесний доктор історії Університету св. Володимира у Києві (1884), дійсний член Одеського товариства історії та старожитностей (1888), почесний член Санкт-Петербурзької АН (1904), Російського археологічного товариства, Празької, Краківської, Будапештської, Бухарестської АН. Закінчив Львівський університет (1845) і Львівську греко-католицьку теологічну семінарію. 1847 рукопокладений на священника. 1847–58 — капелан і нотаріус уряду митрополита М. Левицького в Унівському монастирі (нині Львівського р-ну Львівської обл.). 1858 на запрошення єпископа Г. Яхимовича упорядковував бібліотеку греко-католицької капітули у м. Перемишль (нині Польща). Від 1861 — соборний канонік Львівської митрополичої капітули, очільник митрополичої канцелярії у соборі св. Юра, від 1873 — хранитель і бібліотекар митрополичого архіву. 1905 за власним бажанням звільнений від консисторських обов’язків. Водночас 1861–77 — посол (депутат) до Галицького крайового сейму, 1873–78 — до парламенту Австро-Угорщини. Взяв активну участь у Соборі руських учених у Львові 1848, відстоюючи права української інтелігенції у боротьбі проти колонізаційної політики, у тому ж році видав брошуру «Декілька слів на захист руської народності», в якій заперечив твердження про неможливість навчання українською мовою у школах і вживання кирилиці у наукових працях. Однак вже 1849 перейшов на позиції москвофільства, писав праці та ініціював запровадження у діловодство штучного «язичія» (вважав його праруською мовою), виступав за єдність Галичини з Росією. Співзасновник Головної руської ради і Галицько-руської матиці (1848). Досліджував церковне життя та історію Галичини, Волині, Буковини, проводив археологічні розкопки, вивчав і опприлюднював архівні документи, працював над укладенням етимологічного словника «Словено-русскій корнесловъ» (залишився у рукописі, зберігається у архіві Російської АН). Автор монографії «Сводная галицко-русская летопись» (Л., 1874, т. 1; 1887, т. 2; 1889, т. 3; 1891, т. 4; 1896, т. 5; 1889, т. 6). Окремі публікації присвячені проблематиці «Слова о полку Ігоревім», зокрема «Слово о полку Игорев: Древнерусское эпическое стихотворение из конца ХІІ столетия» (Л., 1886). Збирав і колекціонував давні книги, картини, ікони, монети, карти тощо. Заснував музей і бібліотеку Народного дому у Львові. Книги зі своєї колекції також передавав до бібліотек Санкт-Петербурзької АН, Університету св. Володимира у Києві, Церковного музею у Львові. 1885 передав бібліотеці Львівського університету 25 кодексів, що стали основою колекції кириличних рукописних книг. Погляди і наукову діяльність П. критикували І. Франко, М. Грушевський, С. Томашівський, В. Антонович, І. Линниченко та ін.
Рекомендована література
- Линниченко И. А. С. Петрушевич. О., 1901;
- Франко І. о. Антін Петрушевич: Ювилейна сильветка // Літературно-науковий вісник. 1901. Т. 13, ч. 2;
- Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Вип. 1. Чц., 1994;
- Криса Л., Фіголь Р. Петрушевич Антін // Личаківський некрополь. Л., 2006;
- Булик Н. Археологія у науковій спадщині Антона Петрушевича // Мат. і дослідж. з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 15. Л., 2011.
Завантажити статтю
Людина 
