Київський Свято-Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир УПЦ КП

КИ́ЇВСЬКИЙ СВЯ́ТО-МИХА́ЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕ́РХИЙ ЧОЛОВІ́ЧИЙ МОНАСТИ́Р УПЦ КП Заснува­н­ня Михайлів. обителі архімандрит Києво-Печер. лаври Інокентій Ґізель приписував митрополиту Михаїлу і датував 989, але у літописах цю подію зафіксовано під 1108, коли київ. князь Святополк Ізяславич заклав муров. церкву на честь св. архістратига Михаїла, яку 1113 освячено як Золотоверху, — однобан­ний тринавний шестистопний храм із чітко виділеним нартексом. Фасади мали трилопатеве заверше­н­ня. З Пд. до нартекса прилягала хрещальня у ви­гляді невеликого однокупольного храму. В оздоблен­ні брали участь місцеві майстри, зокрема чернець Києво-Печер. лаври Аліпій. Після монголо-татар. навали 1240 монастир уцілів, його існува­н­ня під­тверджують грамоти 1398, 1496 та 1499. На поч. 17 ст. обитель стала резиденцією митрополитів Київських. За Іова Борецького (ігумен 1618–31) від­ремонтовано Свято-Михайлів. Золотоверхий собор, закладено трапезну і дзвіницю. 3 липня 1654 монастир від­відав Антіохійський патріарх Макарій під час своєї подорожі до Москви в су­проводі сина — архідиякона Павла Алеп­пського. За ігумена Феодосія Ленчича коштом ген. судді М. Вуяхевича між 1688 і 1690 до пн. стіни Свято-Михайлів. Золотоверхого собору добудовано муров. приділ на честь св. Варвари. Водночас ре­ставровано весь храм. 1669–77 ігумен монастиря практично виконував функції митрополита Київського, а обитель набула значе­н­ня осередку духов. влади. У 18 ст. велику під­тримку обителі надавало козацтво, геть­мани І. Мазепа, П. Скоропадський, рос. імператор Петро І та імператриця Катерина І. Монастир став одним із найбагатших у Києві. На його тер. роз­горнулося мас­штабне будівництво, у ході якого сформувався архіт. ансамбль у стилі укр. бароко. 1712–15 пере­будовано приділ св. Варвари, 1713–15 споруджено камʼяну трапезну церкву св. апостола і євангеліста Іоан­на Богослова. 1716 за ігумена Варлаама Ліницького на місці деревʼяної роз­почато будівництво три­ярус. це­гляної дзвіниці Свято-Михайлів. Золотоверхого собору (завершено 1720) — однієї з найбільших на той час на укр. землях. У 1730-х pp. до собору добудовано приділ св. Катерини (на пожертву Петра І та Катерини І). У 1746–75 зведено це­гляний мур, у 1760-х pp. — екон. браму. Завдяки клопотан­ню митрополита Рафаїла Заборовського від 1734 монастир мав статус архімандрії і під­лягав без­посередньо Св. Синоду. Від 1799 настоятель обителі був водночас вікарієм митрополита Київського і Галицького з саном єпис­копа Чигиринського. У 19 ст. зведено екон. корпус, келарню, будинок лікаря, квасоварню, келії, готел. корпуси тощо. Від 1886 до поч. 1920-х pp. в обителі діяла двокласна школа церк. співу (свого часу в ній навч. І. Козловський). В одному з готелів для прочан зупинялися М. Максимович, Марко Вовчок (їй встановлено мемор. дошку). Обитель мала книгозбірню, яка нараховувала бл. 300 старо­друків і 746 рукописів (нині вони зберігаються у фондах НБУВ).

На поч. 20 ст. у монастирі діяли готель, б-ка, гуртожиток, монастир. лікарня, а також школи церк.-присвіт., церк. співу, грамоти, псаломницька. Від 1922 житл. споруди монастиря використовували як студент. гуртожитки, трапезну — як студент. їдальню. 1934 рад. уряд вирішив спорудити на місці церкви Трьох Святителів 18 ст. і К. С.-М. З. м. Уряд. центр. 1934–36 ро­зі­брано дзвіницю, більшу частину муру з екон. брамою, архі­єрей. будинок, споруди госп. двору. Під керівництвом проф. В. Фролова фахівці мозаїч. майстерні ленінгр. від­діл. АМ демонтували мозаїки і фрески Свято-Михайлів. Золотоверхого собору, пере­плавлено раку, в якій покоїлися мощі св. Варвари (виготовлена 1847 на кошти графині Г. Орлової-Чесменської), знищено іконостас та ін. святині. 14 серпня 1937 Свято-Михайлів. Золотоверхий собор пі­дірвано. З комплексу Уряд. центру звели лише будинок ЦК КП(б)У на місці Трьохсвятител. церкви (1936–38; нині МЗС України). На тер. монастиря влаштовано спорт­май­данчики. У листопаді 1941 групою монахів в одному з домів на колиш. по­двірʼї обителі від­новлено К. С.-М. З. м., який існував до 1949. Кількість насельників — 18 осіб. Від 1943 тут пере­бував митрополит Іоанн (Соколов), від 1947 діяла Київ. духовна семінарія.

На поч. 1990-х рр. роз­почалося від­новле­н­ня обителі. 1992–99 проведено широкомас­штабні археол. дослідже­н­ня на тер. монастиря, виконані архіт.-археол. екс­педицією Ін­ституту археології НАН України (кер. — В. Харламов, від 1996 — Г. Івакін), повністю роз­крито план собору; виявлені автентичні рештки храму 12 ст. законсервовано під потуж. бетон. плитою, окремі ділянки кладки 12 ст. музеєфікували. 1997–99 здійснено буд. роботи з від­новле­н­ня Свято-Михайлів. Золотоверхого собору у формах укр. бароко 18 ст. В інтерʼєрі за допомогою від­повід. стилістики монум. роз­писів виділено давньорус. ядро. 1999 комплекс К. С.-М. З. м. включено до Держ. реєстру нац.-культ. на­дба­н­ня. Нині споруди гол. монастир. по­двірʼя належать УПЦ КП, у дзвіниці та келіях Варварин. від­діл. від­крито музей, присвячений історії обителі, також тут роз­ташовано навч. корпус Київ. православ. богослов. академії. 2001 з Держ. Ермітажу в С.-Петербурзі до музею монастиря пере­дано частину фресок собору. Частину приміщень келій пере­дано УАПЦ. Споруди Гостин­ного двору використовують різні установи, зокрема 1944 один з готелів колиш. на той час монастиря було пере­дано АН УРСР, нині в ньому роз­міщується кілька ін­ститутів НАН України. Тер. К. С.-М. З. м. входить до істор.-культур. заповід­ника «Стародавній Київ». Крім Свято-Михайлів. Золотоверхого собору (освячено 2000) з приділами на честь св. великомучениць Варвари (пн.) і Катерини (пд.), в обителі діють трапезна церква на честь св. апостола і євангеліста Іоан­на Богослова та храм на честь трьох святителів: Василія Великого, Григорія Богослова та Іоан­на Золотоустого, що роз­міщується на другому ярусі дзвіниці. Настоятелями обителі у різний час також були: Варлаам Ясинський (1673–85), Захарія Корнилович (1697–1700), Іоаникій Сенютович (1713–15), Феофан Шиянов (1800–07), Інокентій Борисов (1836–41), Антоній Амфітеатров (1858–59), Ієронім (Екземплярський, 1885–90). Намісник від 2009 — єпис­коп Вишгородський Агапіт (Гуменюк). Кількість насельників — бл. 20 осіб. Найбільшою святинею монастиря здавна були мощі св. великомучениці Варвари, які нині знаходяться у Володимирському соборі у Києві, а в К. С.-М. З. м. зберігається їхня частка.

Літ.: Лебединцев П. Г. Киево-Михайловский Золотоверхий монастырь в его прошедшем и настоящем со­стоянии. К., 1885; Киево-Златоверхо-Михайловский первоклас­сный монастырь: Исторический очерк от основания его до настоящего времени. К., 1889; Дегтярьов М. Г., Реутов А. В. Михайлівський Золотоверхий монастир. К., 1997; Голованский Е. Киево-Златоверхо-Михайловский первоклас­сный монастырь и его скит Феофания. К., 1998; Івакін Г. Ю. Археологічне ви­вче­н­ня Михайлівського Золотоверхого монастиря в 1996–1998 роках // ПУ. 1999. № 1; Клос В., священик. Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. К., 2007; Культурна спадщина Києва: дослідже­н­ня та охорона історичного середовища. Михайлівський Золотоверхий монастир. Ювілейний випуск, присвячений 900-річчю. К., 2008; Науковий збірник, присвячений 900-літтю Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. К., 2008; Документальна спадщина Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві ХVІ–ХVІІІ ст. з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: Зб. док. К., 2011.

В. Клос

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю