Кирилівська церква, святого Кирила церква
КИРИ́ЛІВСЬКА ЦЕ́РКВА, святого Кирила церква — пам’ятка архітектури та монументального мистецтва національного значення. Розташ. на вул. Фрунзе, № 103 у Києві, в істор. місцевості Дорогожичі. Збудована черніг. князем Всеволодом-Кирилом ІІ Ольговичем, який одержав перемогу в боротьбі за київ. великокнязів. престол 1139, на честь св. Кирила Александрійського у традиціях київ. архіт. школи доби феод. роздробленості. К. ц. була першою мурованою спорудою Кирилів. монастиря (1786 за наказом Катерини ІІ ліквідовано, його споруди разом із церквою передано притулку для військ. інвалідів — див. Кирилівська лікарня). Тут поховані дружина князя Марія Мстиславівна та його син Святослав Всеволодович; їхні саркофаги були в арксоліях нартекса ще у 17 ст. У К. ц. знаходився престол на честь св. Бориса та Гліба. Під час монголо-татар. нашестя значно постраждала, згодом була відбудована. Найранішим свідченням відновлюв. робіт є знахідки вітраж. скла 15 ст., перші докум. відомості про буд. роботи належать до 1605–12, коли перекладено обвалені склепіння рамен просторового хреста (нові склепіння були на 1,5 м нижчими). 1687–97 збудовано 4 бічні бані, на фасадах збито напівколони, ліквідовано аркатуру на стінах і підбаннику, тесову покрівлю замінено на залізну, замість закомар. завершення влаштовано антаблемент із розвинутим карнизом, виготовлено новий іконостас (не зберігся). Сучас. архіт.-худож. вигляду з характер. рисами укр. бароко храм набув у серед. 18 ст., коли після пожежі 1734 проводилося відновлення за участі київ. арх. І. Григоровича-Барського. Ним зведено на зх. фасаді барок. фронтон хвилеподіб. абрису, оздоблено його ліпним орнам. декором, вікна облямовано лиштвами з орнам. пальметами, лопатки завершено капітелями коринф. ордера, баням надано грушоподіб. форми. К. ц. належала до типу давньорус. хрещатих тринав. однобан. храмів (розміри по зовн. периметру 31 × 18,4 м). Археол. дослідж. у пд. частині нартекса виявили апсиду хрещальні, яку, ймовірно, розібрано ще у 17 ст. На хорах пд. частини, що охоплює поперечну наву, збереглася капела ігумена з однією апсидою та невеликою напівкруглою у плані нішею жертовні. У пн. стіні — вхід на хори. У стінах осн. об’єму та на рівні закомар у 2 яруси розташ. 30 вікон, у підбаннику — 12. Заг. абрис плану наближається до квадрата, масив — до куба. Бічні нави у 2,5 рази вужчі за центральну (раніше дорівнювали половині центральної), внаслідок чого в об’ємі К. ц. домінує середнє прясло. Стіни храму зведено з плінфи (від 30 × 26 × 4,5 см до 32 × 22 × 5 см) системою порядк. мурування. Для створення пучк. стовпів, напівколонок апсид, напівколон та аркатур. поясу на фасадах і підбаннику бані використано клинк. та лекал. плінфи. К. ц. суттєво вирізняється також поставою круглого підбанника бані на четверику підбан. простору (6,8 × 8,7 м). Стіни підбанника із Зх. і Сх. спираються на муровані консолі, що нагадують кронштейни двоступінчастої заокругленої форми у дерев’яному буд-ві. Незважаючи на те, що ззовні споруда виглядає ваговитою, має масив. силует, її інтер’єр відзначається високою ясністю та злиттям усіх частин в єдиний простір. Донині збереглося майже 800 м2 фреск. розписів, виконаних у серед. 12 ст. (виявлені під час ремонту 1860). На стінах частково залишилося малярство 17 ст. та олій. розпис кін. 19 ст. Комплекс давньорус. стінопису 12 ст. у К. ц. є найповнішим з числа тих, які збереглися, він репрезентує київ. школу монум. живопису. В нартексі храму зображено «Страшний суд», сцени Апокаліпсиса, у сх. апсиді намальовано Богоматір-Оранту, «Євхаристію», «Святительський чин», у пн. — постаті святих, переважно македонських, у пд. — сцени з життя св. Афанасія та Кирила Александрійських, у простінках барабана купола в парусах, на підпруж. арках — апостоли, євангелісти, Севастій. мученики. На тріумф. арці вівтаря — фрески «Благовіщення», «Стрітення», апостолів Петра і Павла, на стінах над боковими входами — «Успіння Богоматері» та «Різдво Христове». У гол. наві на стовпах зображено низку візант. і рус. св. воїнів. 1883–84 у К. ц. проведено реставрацію (спец. комісію під керівництвом історика мистецтва та худож. критика А. Прахова створ. 1881) стародав. стінопису викладачами (М. Пимоненко, Х. Платонов, І. Селезньов) та учнями (С. Гайдук, І. Єгоричев, В. Замирайло, Ф. Зозулін, І. Їжакевич, С. Костенко, О. Курінний, В. Отмар) Київ. рисувал. школи М. Мурашка, а також М. Врубелем. У місцях втрати стародав. фресок по новому тиньку зроблено новий розпис. У бані заново написано зображення Христа з ангелами (І. Селезньов), на зх. стіні центр. нави — сцени з життя Богородиці (М. Климанов), у пд. частині трансепта — «Хрещення Ісуса» (Х. Платонов), в апсиді на хорах — постать Богоматері (І. Їжакевич). Пензлю М. Врубеля належать сцени «Зішестя Святого Духа на апостолів» та «Ангели з лабарами» на склепінні хорів, «Оплакування» в арксолії нартекса та ікони для іконостаса «Ісус Христос», «Св. Кирило», «Богоматір з дитям», «Св. Афанасій». У 1930-х рр. у храмі здійснювали реставрац. роботи Д. Кіплик і П. Юдін, 1949–54 — Л. Калиниченко, Є. Мамолат, О. Плющ, у 1960–80-х рр. — В. Баб’юк, І. Дорофієнко, О. Єрко, А. Кравцов, І. Лісаневич, В. Поліщук, П. Редько, В. Рибчинський. 1929 К. ц. оголошено істор.-культур. заповідником, 1965 стала філією Держ. архіт.-істор. заповідника «Софій. музей» (нині Нац. заповідник «Софія Київська»). На поч. 1990-х рр. відновлено богослужіння.
Рекомендована література
- Асєєв Ю. С. Архітектура Кирилівського заповідника // Архіт. пам’ятники. К., 1950;
- Кирилівська церква: Фотоальбом. К., 1980;
- Кирилівська церква // Держ. архіт.-істор. заповідник «Софій. музей»: Фотоальбом. К., 1984;
- Логвин Г. Н. Кирилловская церковь // Мат. к своду памятников истории и культуры СССР по Украинской ССР. К., 1985. Вып. 3;
- Богдалова Н., Логвин Г. Кирилівська церква // Звід пам’яток історії та культури України: Київ. К., 1999. Кн. 1, ч. 1;
- Марголіна І. Є. Кирилівська церква в історії середньовічного Києва. К., 2001;
- Марголіна І., Ульяновський В. Київська обитель святого Кирила. К., 2005;
- Києво-Кирилівська церква. Історія та архітектура. Дзвіниця монастиря. Розписи, графіті та археологія. Живопис М. Врубеля: Пам’ятки України. 2013. № 2.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
