Маніпуляційні технології

Визначення і загальна характеристика

МАНІПУЛЯЦІ́ЙНІ ТЕХНОЛО́ГІЇ — поня­т­тя, яке використовують у політичних науках, соціальній психології і соціології для по­значе­н­ня комплексу інструментів цілеспрямованого впливу певного типу на масову сві­домість і під­сві­домість. У світ. соціології значе­н­ня, яке в рад. часи офіційно вважали пере­носним, з поч. 1960-х рр. стало основним. Так, створений у Мічиґан. університеті «Dictio­­nary of modern sociology» («Словник сучасної соціології», Літ­тл­­філд, 1969) називає маніпуляцією (лат. manipulus — «повна жменя», від manus — рука і ple — наповнювати) таке за­стосува­н­ня влади, при якому той, хто володіє нею, впливає на поведінку інших, не роз­криваючи характеру поведінки, яку він очікує від них. «The Concise Oxford Dictionary of Politics» («Короткий Оксфордський політичний словник», укр. вид. — К., 2006) обмежує маніпуляцію парламент. сферою і ви­значає її як викори­ста­н­ня певної ситуації на свою користь із за­стосува­н­ням процедур. механізмів (зміна порядку ден­ного або правил голосува­н­ня) та шляхом по­да­н­ня нових пропозицій (без урахува­н­ня їхньої цін­ності, а з метою роз­колоти коаліцію, якій інакше ді­сталася б пере­мога). Осн. сфери за­стосува­н­ня М. т., за допомогою яких здійснюється сусп. вплив — політика, бізнес (пере­важно торгівля), нетрадиц. реліг. напрями. Для цього використовують агресивну рекламу та комплекс специфіч. інструментів М. т., які поділяють на 5 груп: цілеспрямов. пере­творе­н­ня інформації, замасков. впливу, засобів примусу, цільового впливу, «роботизації» індивідів. Перша група містить спотворе­н­ня (від від­вертої брехні до під­тасовува­н­ня фактів) і приховува­н­ня (замовчува­н­ня або селективну подачу матеріалу) інформації, за­стосува­н­ня таких способів її пред­ставле­н­ня, що усклад­­нюють обробле­н­ня (інформація в «сирому» ви­гляді чи поділена на дрібні порції), по­да­н­ня у незруч. для аудиторії час, від­верта­н­ня уваги від конкрет. слів коментатора за допомогою яскравого ві­деоряду чи гучного саундтреку. Друга група інструментів — викори­ста­н­ня під­порогових за рівнем спри­йня­т­тя візуал.-акустич. впливів на людську під­сві­домість, третя — засоби прихов. чи видимого примусу (разом із демонстрацією привабливості дій субʼєкта маніпуляції для її обʼєктів). При цьому можуть використовувати за­охоче­н­ня обʼєктів маніпуляції до певних дій унаслідок демонстрації начебто «слабкої позиції» тих, проти кого за допомогою М. т. спрямовують ці дії (йдеться про примус-провокацію). Четверта група — цільовий вплив із викори­ста­н­ням ментал. і цін­ніс. структури обʼєктів за­стосува­н­ня М. т. Він охоплює широкі сфери — від спокуси владою, грошима, славою та ін. до акцентува­н­ня у потріб. момент на таких позитив. універсал. цін­ностях, як гордість, прагне­н­ня до радості, комфорт, сімей. затишок, потреба в популярності, карʼєрний ріст тощо. Сюди ж належить вплив на ви­значені за допомогою соціол. дослідж. специфічні ментал. орієнтири та моральні цін­ності чисельно невеликих аудиторій. Для цього у масовій сві­домості фіксують за допомогою мас-медіа такі словесно-ментал. кон­струкції («меми»), які у подальшому завдяки своїй простоті та поширеності витіснятимуть власні оцінки обʼєктів маніпуляції. До пʼятої групи дослідники зарахо­вують ті засоби, за допомогою яких вдається пере­творити обʼєк­­ти М. т. на маріонеток. Це можливо лише щодо частини обʼєк­­тів маніпуляції в силу специфіки їхніх психол. характеристик. Вчинки цих обʼєктів про­грамуються мас-медіа, партіями та організаціями, політ. і реліг. лідерами та ін. Для успіху такого за­стосува­н­ня М. т. у певних груп насел. мають бути уніфіков. способи мисле­н­ня, оцінки, реакції на події, поведінки. Таке про­грамува­н­ня присутнє у всіх соц. системах, але найпоширеніше і най­ефективніше воно в умовах жорсткого авторитаризму та тоталітаризму, де спри­ймається як закон людського спів­існува­н­ня. Його наслідком є гранична деперсоніфікація людей, пере­творе­н­ня їх на роботоподіб. обʼєктів. Пита­н­ням М. т. присвяч. окремий вип. незалеж. культурол. ж. «Ї» (2003, ч. 30).

Літ.: Почепцов Г. Г. Контроль над ро­­зумом. К., 2012.

С. І. Грабовський

Завантажити статтю