Масова свідомість

МА́СОВА СВІДО́МІСТЬ — це особливий вид су­спільної сві­домості, що від­ображає зна­н­ня, уявле­н­ня, норми, цін­ності та зразки поведінки, притаман­ні значним не­структурованим множинам людей. Масова сві­домість характеризується збігом у певну мить і за певних умов головних компонентів сві­домості великої кількості різних су­спільних груп. Одним із виявів масової су­спільно-політичної сві­домості є громадська думка.

У масовій сві­домості пере­плітаються буден­нопсихологічний і теоретико-ідеологічний рівні су­спільної сві­домості, від­повід­но ви­окремлюють два її основні типи: первин­ний (емоційно-діючий) та вторин­ний (раціональний). Субʼєктами і творцями масової сві­домості ви­ступають усі члени су­спільства — індивіди, обʼ­єд­нані різними групами, соціальними звʼязками. Її структурують за соціокультурними, повсякден­ними, соціально-ін­ституціональними орієнтаціями людей. Масова сві­домість виникає та формується у процесі масовізації різних способів жит­тєдіяльності людей (у сферах виробництва, спожива­н­ня, спілкува­н­ня, політики, природного довкі­л­ля), які зумовлюють однакові чи подібні інтереси, потреби, навички, оцінки пере­важної більшості людських спільнот. За сучасними формами масовізації способів жит­тєдіяльності людей у формуван­ні масової сві­домості беруть участь екс­пертні (професійні) спільноти, засоби масової інформації, най­ближче соціальне оточе­н­ня.

Феномен масової сві­домості тривалий час ви­вчають у межах різноманітних світо­глядних парадигм: еволюційно-органічної (О. Конт, Г. Спенсер), соціал-дарвіністської (Л. Гумплович, А. Смолл, В. Семнер), позитивістської (Е. Дюркгайм), антипозитивістської (Ф. Тьон­ніс, Ґ. Зім­мель), обʼєктивістської (Т. Парсонс, Р. Мертон, Р. Дарендорф), субʼєктивістської (Дж. Мід, Г. Блумер, Е. Гоф­фман, Т. Лукманн). Залежно від тлумаче­н­ня поня­т­тя «маса», ви­окремлюють кілька дослідницьких під­ходів до ви­вче­н­ня масової сві­домості:

• у релігійному під­ході за її основу беруть панівну в даному су­спільстві релігію, а під масою ро­зуміють всю сукупність вірян (структура від­повід­ає ієрархічній організації Церкви);
• у національному та державному — носіями масової сві­домості ви­ступають від­повід­но пред­ставники однієї нації або громадяни однієї держави;
• теоретики марксизму за­пропонували класовий під­хід, де під масою ро­зуміли клас, тому класову сві­домість вважали масовою.

В усіх них при­близно однакова структура масової сві­домості: вожді, керівники, знані авторитети та власне маса людей. Натомість в елітарному під­ході поня­т­тя «маса» ро­зуміється як від­мін­не від еліти. У сучасній науковій літературі масову сві­домість роз­глядають, з одного боку, як форму су­спільної сві­домості, що помітно проявляється лише у динамічні не­стабільні періоди су­спільного роз­витку, з іншого — як до­статньо само­стійний феномен — сві­домість певного соціального носія (маси).

Б. Грушин виділив ознаки, які уможливлюють ви­окремити цього носія від інших соціальних спільнот (груп, класів): ситуативність існува­н­ня, гетероген­ність, аморфність, не­структурованість. Саме ці ознаки характеризують масу як некласичну соціальну спільноту. Маса не протистоїть групам, вона існує поруч із ними і проявляє себе тоді, коли у певних ситуаціях соціальні межі груп виявляються або зруйнованими, або на певний момент неважливими. Від­повід­ні характеристики має і масова сві­домість. Основні її властивості:

• обсяг різноманітних позитивних знань, якими володіють ті чи інші маси та які вони практично використовують у своїй жит­тєдіяльності;
• поширеність у соціальному просторі;
• темпоральність, рівень стійкості у часі;
• ступінь звʼязності, несуперечність;
• керованість, спів­від­ноше­н­ня вхідних у масову сві­домість стихійних та ін­ституціоналізованих форм;
• рівень роз­виненості;
• характер вираженості;
• особливості викори­ста­н­ня мовних засобів.

У стані та роз­витку масової сві­домості ви­окремлюють дві граничні точки: по-перше, коли рівень її культури та духовності невпин­но знижується і у ньому в повній мірі діють механізми під­сві­домості та стихійності, що описав З. Фройд (у цьому стані й на цьому рівні роз­виток масової сві­домості схильний до маніпуляції ззовні, у ній присутні конфронтаційні стереотипи і міфи, сильне від­чуже­н­ня та самовід­чуже­н­ня індивідів); по-друге, коли вона набуває більшої організованості, консолідації, чинить опір маніпулюван­ню ззовні, кри­сталізує власну внутрішню структуру, прагне до високої культури і духовності, діє пере­важно у контекс­ті всієї сукупності соціальних звʼязків на принципах соціального інтелекту. Зміст масової сві­домості значно по­ступається змісту су­спільної сві­домості загалом, оскільки багато форм остан­ньої проникають у масову сві­домість не повністю, а фрагментами. Крім того, вона по­ступається за змістом сукупній індивідуальній сві­домості, що за своїм «предметним рядом» навіть виходить за рамки су­спільної сві­домості. У міру ускладне­н­ня соціально-економічних та соціально-політичних від­носин, посиле­н­ня соціальних конфліктів людям все складніше роз­биратися у поточних подіях, тому більшість із них тяжіє до полегше­н­ня для себе інтер­претації подій су­спільного життя шляхом формува­н­ня стереотипних реакцій на них. За таких умов поширюється маніпулюва­н­ня масовою сві­домістю — про­грамува­н­ня думок і прагнень людей, їхніх на­строїв з метою забезпече­н­ня поведінки, необхідної власникам засобів маніпуляції. У якості основних ка­налів маніпуляції ви­ступають електрон­ні засоби масової інформації, насамперед телебаче­н­ня.

Масовій сві­домості сучасного українського су­спільства притаман­не пошире­н­ня соціального цинізму внаслідок руйнації цін­нісно-нормативної системи, реакції масової сві­домості на аномію. Цинізм дає змогу краще адаптуватися до не­стабільного су­спільства, оскільки принципове заперече­н­ня будь-яких норм, властиве цинічному по­гляду на соціальну дійсність, запобігає роз­пачу в ситуаціях, де людина не бачить норм поведінки, до яких варто при­стосуватися. Тому в масовій сві­домості населе­н­ня України пере­важають також непослідовність і неви­значеність щодо соціально-економічної стратегії роз­витку країни.

Завантажити статтю