МАНЬКО́ВСЬКИЙ Борис Микитович (11(23). 03. 1883, м. Козелець, нині смт Чернігівської обл. — 24. 11. 1962, Київ) — лікар-невропатолог. Батько Микити, дід Бориса та Ірини Маньковських. Доктор медичних наук (1935), професор (1935), академік АМН СРСР (1944). Заслужений діяч науки УРСР (1943). Державні нагороди СРСР. Закінчив 1-у гімназію, від 1901 на­вчався в Університеті св. Володимира у Києві, звідки 1904 від­рахований за участь у студентському русі. Завершував медичну освіту у Сорбон­ні (Париж) та Лейпцизькому університеті (Німеч­чина). Закінчив Університет св. Володимира (1910), де від­тоді й працював у клініці нервових хвороб. 1914 стажувався в Ін­ституті фізіології і морфології нервової системи в Цюриху (Швейцарія). Під час 1-ї світової війни — військовий лікар. 1922–61 — завідувач кафедри нервових хвороб Київського медичного ін­ституту; водночас 1922–41 — завідувач одно­ймен­ної кафедри Київського ін­ституту удосконале­н­ня лікарів; 1927–48 — науковий керівник Київського психоневрологічного ін­ституту; спів­організатор (1958) та завідувач від­ділу вікових змін нервової системи (1959–62) НДІ геронтології та екс­периментальної патології АМН СРСР (Київ). Голова Українського та за­ступник голови Всесоюзного товариства невропатологів і психіатрів. Наукові дослідже­н­ня: нейроонкологія, нейрогеріатрія, інфекційна патологія нервової системи. Описав пухлину Ратке (краніофарингіоми), пароксизмальний параліч. Впровадив рентгенологічні і капіляро­скопічні методи в неврологію, об­ґрунтував за­стосува­н­ня в неврології низки антибіо­тиків, гормонів, сульфаніламідних препаратів. На фасаді одного з корпусів Центральної міської клінічної лікарні у Києві встановлено меморіальну дошку М. Його імʼя присвоєно «Журналу неврології».