МАНЯ́К Володимир Антонович (06. 11. 1934, с. Криштопiвка, нині Волочис. р-ну Хмельн. обл. — 15. 06. 1992, побл. смт Глеваха Василь­­кiв. р-ну Київ. обл., похов. у Киє­­вi) — письмен­ник, публіцист, громадський діяч. Чоловік Л. Коваленко-Маняк. Член СП СРСР (1967). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2005, посмертно). Учасник 2-ї світової війни як «син полку». Закiн. Львiв. університет (1956). Працював на шахтi, заводi, в ЗМІ, видавництвi «Молодь». Від 1950 почав друкувати вірші, нариси, літ.-крит. стат­ті. Дебютував поет. зб. «Пов­­нолi­т­тя» (1957), в якій висловив громадян. кредо своїх ровесників, їхнє ро­зумі­н­ня добра і краси. Духов. світ дорослих та дітей у роки війни досліджує в ран­ніх повістях «Зелений мери­­дiан», «Еврика» (обидві — 1967), «Про­спект iменi людей» (1970) та ін., яким притаман­на лірична, зрідка іронічна манера письма. У романах «I зi­йшов день» (1974), «Борозни» (1977), «Високi береги землi» (1979), докум. книгах «Восьмий день тижня» (1983), «Земля людей» (1988) в епічно-психол. ключі осмислено про­блеми укр. села, його історії і сучасності, трагедію воєн. втрат та голодомор 1932–33. У романах «Плоть твоя i кров» (1981), «Рейд» (1986) М. висловив особистий по­гляд на війну, поклавши в основу автобіогр. (як «син полку») та докум. матеріали. Почасти мінор. пафос нац. ідеї про­ймає кращі твори М., зокрема і роман-дилогію «Подi­л­ля», зб. повістей та оповідань «Море Дірака» (обидві — 1984) тощо. Докум. книга-меморіал «Вiнок без­смертя» створ. у спів­авт. з істориком В. Замлинським (1988). В основі її трагедія укр. сіл, що згоріли разом з людьми у вогні нім.-фашист. карал. операцій. Окремі твори пере­кладенi рос., вiрм., казах., румун. мовами. Один з організаторів, спiвголова Укр. культурно-просвітн. товариства «Ме­­морiал». Разом з дружиною уклав книгу-меморіал «33-й: голод» (1991; Держ. премiя України iм. Т. Шевченка, 1993, посмертно), матеріали для якої автори збирали упродовж 1986–90. Усі твори опубл. у Києві. Загинув в автоката­строфі за незʼя­сованих об­ставин.