Мао Цзедун

Визначення і загальна характеристика

МА́О ЦЗЕДУ́Н (26. 12. 1893, с. Шаошань, провінція Хунань, Китай — 09. 09. 1976, Пекін) — китайський державний і політичний діяч, ідеолог марксизму. Закінчив педагогічне училище у м. Чанша (1918), працював у бібліотеці Пекінського університету. Під впливом більшовицького пере­вороту 1917 у Росії по­зна­йомився з ідеями марксизму, долучився до антиімперіалістичного та антифе­одального руху «4-го травня». Спів­організатор спілки «Новий народ» (1918), засновник журналу «Сянцзянський огляд» (1919) та Спілки культурних читань (1920), що поширювали революційні ідеї. Член Комуністичної партії Китаю (КПК) з часу її заснува­н­ня (1921). Організовував у Чанші комуністичні групи, брав участь у роботі 1-го зʼ­їзду КПК (1921), обраний секретарем його Хунанського комітету. Очолював центральний від­діл пропаганди Гомін­дану, редагував журнал «Політичний тижневик», викладав у Ін­ституті селянського руху. 1928 при­значений політичним комісаром 4-го корпусу Червоної армії Китаю. 1931 на 1-му Всекитайському зʼїз­­ді пред­ставників радянських ра­йонів у м. Жуйдзин (провінція Цзянси) обраний головою ЦВК і Раднаркому Китайської Радянської Республіки. Від 1935 — член секретаріату, від 1943 — голова ЦК КПК. З утворе­н­ням Китайської Народної Республіки (КНР) 1949 став головою Центральної народної урядової ради КНР і водночас очолював Народно-революційну військову раду; 1954–59 — голова КНР і Державного комітету оборони країни. Ініціатор «великого стрибка» (1957–59) і «культурної революції» (1966–76), які за­вдали великих матеріальних збитків китайському су­спільству, де­структивно вплинули на його роз­виток, при­звели до значних людських і культурних втрат.

У своїх працях «Стратегічні пита­н­ня революційної війни в Китаї» (1936), «Стосовно протиріч­чя» (1937), «Китайська революція і Комуністична партія» (1939), «Про нову демократію» (1940), «Про коаліційний уряд» (1945) тощо намагався по­єд­нати цін­ності традиційної китайської культури (старого зна­н­ня) і західної культури (нового життя). Він дотримувався ідеї «китаїзації марксизму» через втіле­н­ня його теоретичних ідей у практику революційне оновле­н­ня Китаю. Роз­робив концепцію «нової демократії», згідно з якою у від­сталих країнах можливе встановле­н­ня демократичної диктатури народу як форми диктатури пролетаріату. Така диктатура перед­бачала спів­робітництво основних класів, зокрема національної буржуазії під керівництвом робітничого класу. Дотримувався ортодоксальних марксистських позицій, негативно ставився до досягнень світової політичної думки, його ідеалом були політичні ідеї Й. Сталіна. А втім, уче­н­ня М. Цзедуна про два типи суперечностей («суперечності між нами й нашими ворогами та суперечності всередині народу») роз­ходилися з тодішніми марксистськими догмами. На початку «культурної революції» ви­ступав прибічником «без­бережної демократії мас», пізніше подібні по­гляди китайська пропаганда охарактеризувала як «лівацькі ухили і помилки». Він ви­знавав позитивну роль школи легістів (закон­ників) у китайській політичній думці, пред­ставники якої поряд із вимогами поваги до закону виправдовували і пропагували наси­л­ля, та критично ставився до конфуціанства, заперечуючи властиві йому загальнолюдські морально-етичні принципи.

Літ.: Китай: история в лицах и собы­­тиях. Москва, 1991; Панцов А. В. Мао Цзедун. Москва, 2007; Герасимов Е. Н. Философия практической деятельности Мао Цзе-дуна. К., 2009.

В. П. Горбатенко

Завантажити статтю