Маритен Жак

МАРИТЕ́Н Жак (Maritain Jacques; 18. 11. 1882, Париж — 28. 04. 1973, м. Тулуза, Франція) — французький філософ, теолог, письмен­ник. Навч. у Сорбон­ні, Коледжі де Франс Гайдельбер. університету. Викладав у Париз. катол. ін­ституті (1914–40), Ін­ституті середньовіч. студій у Торонто (Канада, 1932–39), Колумбій. (1941–44) та Прінстон. (США, 1948–60) університетах. Брав участь в укла­дан­ні Заг. декларації прав людини 1948. Отримав Велику літ. премію Франц. академії (1961). За­знав впливу по­глядів А. Берґсона, Фоми Аквінського (сприяв від­роджен­ню його ідей у сучас. світі), Ш. Пеґі, Л. Блуа та Г. Дріша. Товаришував із М. Бердяєвим (від 1924) та Е. Муньє (від 1928). Засн. неотомізму. Наукові дослідже­н­ня: естетика, політ. теорія, філософія науки та освіти, метафізика, літургія. Філософію вважав царицею наук. Першу філос. публікацію «Reasonand Modern Science» («Розум та модерна наука», 1910) присвятив захисту філософії томізму, де за­стерігав від узурпації наукою монополії на істину та під­порядкува­н­ня нею ро­зуму й філософії. Об­стоював позиції катол. філософії. На­прикінці 1920-х рр. звернувся до соц. про­блем. Роз­винув засади ліберал. християн. гуманізму. Від­кидав модерну думку за її інтерес до епістемології за рахунок метафізики. Намагався повернути філософію до домодер. по­глядів Аквіната, роз­виваючи їх та використовуючи для виріше­н­ня про­блем сучасності. Роз­глядав метафізику як сферу знань, що має справу з бу­т­тям як таким, тобто досліджує перші принципи речей та їхні найвищі причини. Вважав, що люд. пі­зна­н­ня утримує буття як влас. обʼєкт, а тому буття є формал. обʼєктом інтелекту. Виділяв шляхи осягне­н­ня буття: 1) сенсибільне буття, коли обʼєкт пі­знається люд. інтелектом; 2) буття як буття, що є обʼєктом метафізики. Цю від­мін­ність поклав у роз­межува­н­ня типів пі­знавал. активності: емпірич. науковця, математика, філософа, теолога та містика. Допускав у метафізиці містич. компонент, оскільки буття утримує непі­знаваність. Стверджував, що бути метафізиком та філософом одночасно неможливо. Увів поня­т­тя «автентич. екзистенціалізм», завдяки якому первин­ність екзистенції перед­бачає верховенство інтелекту та пі­знаван­ності. Пі­зна­н­ня Бога можливе через інтуїцію. Називав свою позицію крит. реалізмом за критику домінуючих раціоналіст. та емпірич. оцінок знань. Говорив про різні порядки та ступені знань, об­умовлені природою обʼєкта пі­зна­н­ня та ступенем його абстракції. Намагався встановити звʼязок між типами знань (на­ука, філософія, релігія, містика). Роз­глядав філософію природи як галузь спекулятив. філософії, що здійснює аналіз онтології тілесності, тобто роз­криває перші принципи фіз. речей. Психологію вважав найвищою категорією філософії природи, місце якої ви­значав між наукою та метафізикою. Філософія науки має бути доповнена природозн. знан­­нями. Не вбачав суперечностей між вірою та ро­зумом: реліг. віра є від­критою рац. дискурсу. Допускав існува­н­ня природ., дофілос., рац. зна­н­ня про Бога; що пита­н­ня існува­н­ня Бога та ін. фундам. реліг. вірува­н­ня можуть стати предметом філос. дис­кусії. Соц. і політ. філософію присвятив захисту ліберал. демократії від тоталітаризму та індивідуаліст. утилітаризму. Наполягав на роз­різнен­ні понять «індивідуальність» (втіле­н­ня гуман­нос­­ті у конкрет. живому тілі; потребує су­спільства для задоволе­н­ня своїх матеріал. потреб) та «особистість» (люд. духовна ідентичність; шукає у су­спільстві дружби та любові). Вважав ідею заг. блага фундаментом демократії і роз­глядав її як благо множин. особистостей: благо кожної індивідуал. особистості одночасно становить благо су­спільства. На ідеї М. в укр. соц.-філос. думці посилалися А. Денисенко, О. Федів, І. Матвієнко, І. Бурлака, О. Капустін.

Завантажити статтю