Мирні переговори між Українською Державою та РСФРР

МИ́РНІ ПЕРЕ­ГОВО́РИ МІЖ УКРАЇ́НСЬКОЮ ДЕРЖА́ВОЮ ТА РСФРР 1918 від­булися 23 травня — 4 жовтня 1918 на мирній конференції у Києві. Для української сторони пере­говори з РСФРР були зумовлені необхідністю роз­вʼяза­н­ня про­блем, що обʼєктивно по­стали внаслідок роз­паду Російської держави і самови­значе­н­ня України; для російської сторони — вимушеним заходом, до якого її зобовʼязував Брестський (Берестейський) мирний договір. Пере­говори вели у формі пленарних засі­дань, на яких вирішували всі важливі пита­н­ня, укладали угоди тощо. Крім цього, у ході конференції працювали комісії з політ., екон., фінанс., культурних питань, які готували від­повід­ні матеріали до пленарних засі­дань. Російську делегацію очолювали Х. Раковський і Д. Мануїльський, українську — С. Шелухін. З української сторони у пере­говорах брали участь І. Кістяківський, О. Сливинський, О. Ейхельман, Х. Барановський, П. Лин­ниченко, О. Шульгин та ін.

12 червня 1918 укладено прелімінарний мирний договір. За його умовами бо­йові операції на фронті мали припинитися на час веде­н­ня пере­говорів, ви­значалися умови репатріації громадян обох держав, від­новле­н­ня залізничного сполуче­н­ня й поверне­н­ня в Україну рухомого складу залізниць, пере­гнаного до Росії навесні 1918. Згідно з договором український уряд 22 червня 1918 прийняв по­станову про заснува­н­ня генеральних консульств Української Держави в Москві та Петро­граді (нині С.-Пе­тербург) і 30-ти консульських агентств у інших містах Росії. В Україні від­крито російські генеральні консульства у Києві, Харкові, Одесі, консульські агентства — у Камʼянці-Подільському (нині Хмельницької обл.), Чернігові, Житомирі, Полтаві. Головна мета конференції — випрацюва­н­ня умов мирного договору. Особливо ретельно обговорювали про­блему встановле­н­ня державних кордонів (див. Кордони державні України). Фактично всі на­ступні пленарні засі­да­н­ня так чи інакше зводилися до запеклих дис­кусій з цього приводу. Навмисно гальмуючи хід пере­говорів, російська делегація висловлювала не­згоду з українським проектом кордонів, вважала його на­ступальним, екс­пансивним щодо Росії. Українську сторону не влаштовував російський проект, мета якого — задоволе­н­ня великодержавницьких претензій РСФРР та її більшовицького уряду, намага­н­ня зруйнувати територіальну й економічну цілісність Української Держави. Супе­речки між сторонами з цього пита­н­ня фактично завели пере­говори в глухий кут. На них також роз­глянуто низку інших питань — економічних, торгових, фінанс.-роз­рахункових, поділу боргів і майна колишньої Російської імперії тощо (7 липня досягнуто угоди про товарооб­мін, 25 липня — про поділ майна і боргів колишньої Російської імперії). Українська Держава заявила про свої права на частину майна та золотого фонду колишньої Російської імперії і вимагала цілковитого поверне­н­ня вивезених з України до Росії культурних цін­ностей, що становили її культурно-історичну спадщину. Однак до практичної реалізації цих угод справа не ді­йшла, оскільки роз­гляд багатьох питань затягувався через зволіка­н­ня російськими пред­ставниками.

На початку жовтня 1918 пере­говори пере­рвано без досягне­н­ня головної мети — укладе­н­ня мирного договору між державами. У ході пере­говорів чітко ви­значили під­ходи обох сторін до виріше­н­ня важливих про­блем українсько-російського спів­існува­н­ня на новому між­державному рівні, що від­повід­али політичним курсам урядів обох країн. З анулюва­н­ням РСФРР 13 листопада 1918 Брестського мирного договору вона звільнилася і від викона­н­ня угод, досягнутих під час українсько-російських пере­говорів.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю