Мирні переговори між Українською Державою та РСФРР

Визначення і загальна характеристика

МИ́РНІ ПЕРЕГОВО́РИ МІЖ УКРАЇ́НСЬКОЮ ДЕРЖА́ВОЮ ТА РСФРР 1918 відбулися 23 травня — 4 жовтня 1918 на мирній конференції у Києві. Для української сторони переговори з РСФРР були зумовлені необхідністю розв’язання проблем, що об’єктивно постали внаслідок розпаду Російської держави і самовизначення України; для російської сторони — вимушеним заходом, до якого її зобов’язував Брестський (Берестейський) мирний договір. Переговори вели у формі пленарних засідань, на яких вирішували всі важливі питання, укладали угоди тощо. Крім цього, у ході конференції працювали комісії з політ., екон., фінанс., культурних питань, які готували відповідні матеріали до пленарних засідань. Російську делегацію очолювали Х. Раковський і Д. Мануїльський, українську — С. Шелухін. З української сторони у переговорах брали участь І. Кістяківський, О. Сливинський, О. Ейхельман, Х. Барановський, П. Линниченко, О. Шульгин та ін.

12 червня 1918 укладено прелімінарний мирний договір. За його умовами бойові операції на фронті мали припинитися на час ведення переговорів, визначалися умови репатріації громадян обох держав, відновлення залізничного сполучення й повернення в Україну рухомого складу залізниць, перегнаного до Росії навесні 1918. Згідно з договором український уряд 22 червня 1918 прийняв постанову про заснування генеральних консульств Української Держави в Москві та Петрограді (нині С.-Пе­тербург) і 30-ти консульських агентств у інших містах Росії. В Україні відкрито російські генеральні консульства у Києві, Харкові, Одесі, консульські агентства — у Кам’янці-Подільському (нині Хмельницької обл.), Чернігові, Житомирі, Полтаві. Головна мета конференції — випрацювання умов мирного договору. Особливо ретельно обговорювали проблему встановлення державних кордонів (див. Кордони державні України). Фактично всі наступні пленарні засідання так чи інакше зводилися до запеклих дискусій з цього приводу. Навмисно гальмуючи хід переговорів, російська делегація висловлювала незгоду з українським проектом кордонів, вважала його наступальним, експансивним щодо Росії. Українську сторону не влаштовував російський проект, мета якого — задоволення великодержавницьких претензій РСФРР та її більшовицького уряду, намагання зруйнувати територіальну й економічну цілісність Української Держави. Супе­речки між сторонами з цього питання фактично завели переговори в глухий кут. На них також розглянуто низку інших питань — економічних, торгових, фінанс.-розрахункових, поділу боргів і майна колишньої Російської імперії тощо (7 липня досягнуто угоди про товарообмін, 25 липня — про поділ майна і боргів колишньої Російської імперії). Українська Держава заявила про свої права на частину майна та золотого фонду колишньої Російської імперії і вимагала цілковитого повернення вивезених з України до Росії культурних цінностей, що становили її культурно-історичну спадщину. Однак до практичної реалізації цих угод справа не дійшла, оскільки розгляд багатьох питань затягувався через зволікання російськими представниками.

На початку жовтня 1918 переговори перервано без досягнення головної мети — укладення мирного договору між державами. У ході переговорів чітко визначили підходи обох сторін до вирішення важливих проблем українсько-російського співіснування на новому міждержавному рівні, що відповідали політичним курсам урядів обох країн. З анулюванням РСФРР 13 листопада 1918 Брестського мирного договору вона звільнилася і від виконання угод, досягнутих під час українсько-російських переговорів.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю