Мистецтвознавства, фольклористики та етнології Інститут ім. М. Рильського НАНУ

МИСТЕЦТВОЗНА́ВСТВА, ФОЛЬКЛОРИ́СТИКИ ТА ЕТНОЛО́ГІЇ Інститут ім. М. Рильського НАНУ (ІМФЕ) Засн. 1936 у Києві як Інститут укр. фольклору АН УСРР (від 1937 — АН УРСР) із секторами оповід. і муз. фольклору, рукопис. фондів. Ще у 1920-х рр. мистецтвозн. дослідж. вели етногр. і мистецтвозн. осередки; 1921 утвор. Етнографічну комісію ВУАН (очолював А. Лобода). Першою держ. етногр. установою у системі АН УРСР став Музей-Кабінет антропології і етнології ім. Ф. Вовка (1921), що розпочав антропол. та етногр. дослідж. усієї тер. України. Ґрунт. етнол. студії проводив засн. 1928 Етнол. відділ (або Відділ примітив. культури і нар. творчості) під керівництвом К. Грушевської. Діяли н.-д. каф. мистецтвознавства (кер. — академік Ф. Шміт) і Кабінет укр. мистецтва при ній (очолював О. Новицький). У вивченні муз. фольклору чимало зробив Музичної етнографії Кабінет на чолі з К. Квіткою. У 1920-х рр. народозн. тематику досліджували також Комісія краєзнавства (із секцією етнографії), Всеукраїнське етнографічне товариство, установи Істор.-філол. відділу АН УРСР. Наук. осередки 1920-х рр. започаткували «Етнографічний віс­ник» (1925–32, кн. 1–10), видали збірники та окремі праці, що засвідчили поступал. розвиток укр. народозн. науки. Інститут успадкував наук. традиції, досвід, архіви та наук.-докум. фонди цих установ. Перший дир. — А. Хвиля (1936–37). При Інституті 1938 відкрито аспірантуру. 1939–41 очолював Ю. Соколов. 1939 утвор. відділ у Львові, керівництво яким здійснював Ф. Колесса. Інститут розгорнув збирання та вивчення словес. і муз. фольклору України, організував наради збирачів фольк­лору, нар. співців, кобзарів та оповідачів. Спільно з Упр. у справах мистецтв видавали ж. «Український фольклор» (1937–39), «Народна творчість» (1939–41). Під час евакуації до м. Уфа (Башкортостан, РФ) до червня 1942 установа діяла у складі Інституту сусп. наук АН УРСР. Згодом створ. Інститут нар. творчості і мистецтва АН УРСР, до якого увійшли фольклористи та мистецтвознавці, композитори, художники й архітектори, об’єднані у відділи фольк­лору, музики та образотвор. мистецтва. Деякий час Інститут очолював М. Грінченко. Під керівництвом дир. М. Рильського (1942–64, від 1964 — його імені) Інститут провів велику н.-д. роботу й став визнач. наук. центром у галузі вивчення укр. культури й мистецтва. У липні 1944 після повернення до Києва перетворено на Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР із відділами словес. і муз. фольклору, образотвор. мистецтва, музики і театру, етнографії, фондів; сучасна назва Інституту — від 1994. Видавали зб. «Наукові записки» (1947–58, т. 1–4) з питань мистецтва, фольк­лору й етнографії, ж. «Народна творчість та етнографія» (1957–2010, від 2011 — «Народна творчість та етнологія»). 1964 створ. відділи музикознавства, теат­ро­знавства, кінознавства. Дир.: М. Сиваченко (1964–73), С. Зубков (1974–87), О. Костюк (1987–2000), від 2001 — Г. Скрипник. Працюють відділи музикознавства та етномузикології, укр. і зарубіж. фольклористики, екранно-сценіч. мистецтв та культурології, образотвор. і декор.-приклад. мистецтв, Укр. етнол. центр, наук. бібліотека та Архівні наук. фонди рукописів і фонозаписів (понад 20 тис. од. зберігання). При Інституті працюють наук.-координац. ради «Проблеми збереження і дослідж. традиц. культури», «Нац. спадщина і сучас. мист. процес». Серед видат. учених, чиє життя пов’язане з Інститутом, — В. Афанасьєв, І. Березовський, М. Гончаренко, М. Гордійчук, В. Горленко, К. Гуслистий, О. Дей, В. Дяченко, М. Загайкевич, І. Ляшенко, А. Муха, М. Пазяк, Р. Пилипчук, Я. Прилипко, В. Рубан, Ю. Станішевський, В. Тимофі­єнко, Н. Шумада, В. Юзвенко. В Інституті працювали: Н. Асєєва, В. Балушок, С. Грица, Н. Єрмакова, Н. Корнієнко, О. Курочкін, В. Наулко, Л. Пархоменко, С. Сегеда, М. Селівачов, А. Терещенко, О. Федорук, В. Фіалко, Б. Фільц, О. Шевчук та ін. Серед співроб. — В. Борисенко, М. Дмитренко, Л. Єфремова, А. Іваницький, А. Калениченко, Т. Кара-Васильєва, Л. Корній, В. Кузик, О. Микитенко, Л. Мушкетик, О. Найден, О. Немкович, Т. Руда, І. Сікорська, Д. Степовик, С. Тримбач, М. Хай, З. Чегусова, І. Юдкін-Ріпун. Колектив Інституту працює над розробленням наук. напрямів: істор.-етногр. вивчення культури та етніч. історії українського народу, історія та теорія профес. мистецтва і нар. творчості, етнокультура та мистецтво зарубіж. країн. Серед здобутків — підготовка й опублікування фундам. двотомника «Сучасна зарубіжна етнологія» (2010), який є видат. явищем в історії вітчизн. народознавства (містить студії бл. 200 сучас. зарубіж. науковців). Значну увагу приділяють експедиц. фольклорно-етногр. обстеженню України та створенню комп’ютер. бази даних з етнокультури українців і нац. меншин. Науковці Інституту розробили й реалізували проект «Українська народознавча спадщина». У рамках цієї серії вперше опубл. багатотомні праці, що охоплюють видання й перевидання матеріалів архів. спадщини видат. учених та репринтні видання П. Чубинського, Ф. Колесси, К. Квітки, М. Костомарова, Ф. Во-вка, Д. та В. Щербаківських, О. Зілинського, К. Грушевської, О. Беж-ковича, В. Кравченка, Ю. Павловича, Є. Спаської та ін. Наук. проектами Інституту реалізується багатотом. серія «Етнографічний образ сучасної України», а також підготовка й видання фундам. робіт з історії профес. мистецтва, енциклопед. праць з мистецтво­знавства та народознавства: «Етнічна та етнокультурна історія України», «Історія українського кіно», «Історія українського театру» (усі — у 3-х т.), «Історія декоративного мистецтва України», «Історія українського мистецтва», «Історія української музики» (усі — у 5-ти т.), «Історія української культури» (у 5-ти т., 9-ти кн.), «Українська музична енциклопедія» (у 8-ми т.), «Мистецька спадщина Тараса Шевченка» (у 12-ти т., т. 7–11), «Етнографічна енциклопедія», «Словник художників України», «Жанрово-регіональна антологія». Інститут забезпечує вихід період. вид.: «Матеріали до української етнології», «Наукові студії ІМФЕ», «Слов’янський світ», «Студії мистецтвознавчі», «Українське мистецтвознавство». На базі Інституту діє Міжнар. асоц. етнологів та Міжнар. асоц. україністів.

Завантажити статтю