Мито
МИ́ТО (давньонім. Muta — податок, збір) — загальнодержавний непрямий податок, різновид митних платежів, який нараховують та сплачують за товари та інші предмети, які переміщують через митний кордон. Поняття «мито» поширилося серед західних і східних словʼян наприкінці 8 — на поч. 9 ст. Ним позначали грошовий або натуральний збір за перевезення товарів та прогін худоби через державні кордони чи внутрішні митні застави (див. Митниця). Нині відносини, повʼязані з установленням та справлянням М., врегульованим митним законодавством: Митним і Податковим кодексами та законами України, підзаконними нормативними актами, а також міжнародними договорами, ратифікованими ВР України. Власне М. відрізняють від державного М. — грошової суми, яку сплачують фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
М. — один із найважливіших інструментів митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яке забезпечує реалізацію митної політики держави. Залежно від її характеру (протекціоністська або фритредерстська), митні ставки встановлюють з метою захисту власних економічних інтересів й економічної безпеки, створення сприятливих умов для розвитку національного виробника, формування справедливого конкурентного середовища на внутрішньому ринку держави та раціональної структури експорту й імпорту, допомоги структурній перебудові національної економіки, забезпечення оптимального платіжного балансу і наповнення дохідної частини державного бюджету, сприяння інтеграції економіки до світового економічного простору.
М. завжди залишається тарифним барʼєром на шляху товаропотоку з однієї країни до іншої, навіть якщо розмір ставки незнаний., а торгові перешкоди заважають переміщенню товарів. Якщо митні ставки високі, при транзиті вони змінюють напрям товаропотоку, при експорті — знижують обсяги вивозу товарів. Запровадження імпортного М. спонукає інші країни до створення відповідних перешкод на шляху ввезення товарів з країни-ініціатора встановлення митного тарифу. Застосовуючи М., завжди реалізують фіскальну функцію, оскільки воно в будь-якій ситуації є податком, що наповнює державний бюджет і покривається за рахунок кінцевого споживача. Фіскальний ефект прямо залежить від митної ставки: якщо вона незначна — ефект від цього податку невеликий, якщо розмір ставки збільшується — посилюється податковий тягар. М. також забезпечує ефект захисту, оскільки знижує, насамперед, цінову конкурентоспроможність товару, відносно якого застосовується.
Зі збільшенням ставки М. зростає його протекціоністська спрямованість як інструменту зовнішньо-торгової політики. За своєю суттю воно виконує захисну функцію навіть тоді, коли вітчизняна продукція не вступає в пряму конкуренцію з іноземними товарами. Напр., коли керівництво країни хоче знизити валютні витрати громадян у звʼязку з проблемами платіжного балансу, воно підвищує ціни на деякі іноземні товари (для тимчасового скорочення споживання), хоча аналогічні імпортозамінні вітчизняні товари відсутні.
В Україні застосовують декілька видів М.:
- ввізне (на товари, які ввозять на території України),
- вивізне (на укр. товари, що вивозять з України),
- сезонне (на окремі товари строком не менше 60-ти та не більше 120-ти послідов. календар. днів з дати встановлення).
Обʼєкти митного оподаткування:
- товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозять на митну територію України або вивозять за її межі підприємства;
- товари, які ввозять (пересилають) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу 12 Митного кодексу України, а також розділів 5 і 6 Податкового кодексу України;
- товари та транспортні засоби комерційного призначення, що зберігаються на складах органів доходів і зборів, за якими власник або уповноважена ним особа не звернулися до закінчення встановлених строків зберігання та які реалізують відповідно до ст. 243 Митного кодексу України.
Рекомендована література
Завантажити статтю
