Міжмовні контакти української мови

МІЖ­МО́ВНІ КОНТА́КТИ УКРАЇ́НСЬКОЇ МО́ВИ Полягають як у впливі української мови на інші, так і у впливах інших мов на українську. Сягають ще прасловʼянської доби. До цього періоду належать запозиче­н­ня із грецької пере­важно за посередництвом готської або ін. германських мов (дошка, піп, церква), частину з яких грецька свого часу запозичила з мов давньої Азії та Африки, зокрема давньоєгипетської (верблюд). Прасловʼянської доби сягають і без­посередні або опосередковані запозиче­н­ня з латинської мови (колядка, осел, котел, купувати), а також з германської (здебільшого з готської) мов (князь, король, меч), монгольської (корогва). Є певні припуще­н­ня щодо запозичень з мов іран. (топір), семіт. (лев), китай. або ак­кадської через тюркські або кавказькі (книга). Серед пізніших українських запозичень — ті, що були прийняті (до 13 ст.) протоукраїнськими діалектами, що зберігали звʼязки з ін. східнословʼянськими (тому й маємо їхні від­повід­ники в білоруській і російській мовах). До них належать запозиче­н­ня насамперед з таких мов, як старословʼянська (область), грецька (огірок, ікона, Федір), латинська (вівтар, Роман), гебрайська через грецьку (субота, Іван), скандинав. (давньошвед. — якір, Ольга), тюрк. (каган, ковпак).

У старо- (14–18 ст.) й новоукраїнські (19–20 ст.) періоди історії української мови продовжувалися запозиче­н­ня з грецької і латинської мов, частина з них, ре­презентована також в ін. мовах Європи, стала основою термінології інтернаціонального походже­н­ня (див. Інтернаціоналізми). Сюди належить багато слів, запозичених конкретно з латинської або грецької мов (лат. — директор, цирк, юстиція; грец. — граматика, театр, хор), так і створених штучно з лат. і грец. коренів носіями сучасних європейських мов (грец. — теле­грама, фото­графія; лат. — пестицид, соціолінгвістика). Із словʼянських мов у ці періоди найпомітнішими були впливи з боку мов польської і російської. Оста­н­ня (від кін. 17–18 і особливо в 19–20 ст.) є джерелом як без­посередньо запозичень із неї, зокрема запозичених нею церковнословʼянізмів (самовар, доблесть), так і посередником частини запозичень із західноєвропейських мов (ескіз — з франц.), а також з мов народів колишнього СРСР (з грузинської — сакля, тюрк. — арик, комі — пельмені, саам. — тюлень). Менш помітно в запозиче­н­нях із словʼянських по­значився вплив чеської (злочин), частково через польську (брама), і білоруську (бадьорий) мов, що припадає здебільшого на 14–15 ст.

Порівняно не­значним, пере­важно на діалектному рівні, був вплив литовської мови (клуня, скирта), хоч Україна бл. двох століть (від 1363 до 1569) пере­бувала у складі Литовської держави. Здебільшого вплив на українську мову здійснювався, особливо до кін. 18 ст., з боку тюркських мов, кримськотатарської і турецької (чурек, ясир, діалект. гич «зовсім»), а також в основному за їхнім посередництвом, з перської (базар, баштан) і арабської (май­дан). Частина запозичень з арабської в українську мову потрапила через європейські мови (алгебра, зеніт, алгоритм). Крім того, інтенсивним був і лишається вплив з боку мов Західної Європи, насамперед німецької (дах, ярмарок, ґанок), початок якого сягає ще давньокиївської доби, і дещо пізніше (від 16–17 ст.) італійської (арія, автострада, сопрано), французької (пейзаж, аванс, авангард), англійської (бокс, спорт, дизайн). Англійський вплив від­чутно посилився остан­нім часом. Менш помітним на українську мову був вплив з боку суміжних румунської (бринза, царина, кошара) та угорської (довбиш, гайдук, леґінь) мов, що простежується з ран­нього Середньовіч­чя (9–10 ст.) і більш помітно від­значився в сусідніх укр. говірках Буковини і Закарпа­т­тя. Пере­важно через впливовіші західноєвропейські мови, російську (здебільшого від 18–19 ст.) проникали в українську значно менше, ніж з попередніх, запозиче­н­ня з ін. мов Європи — фінської (тундра), естонської (кільки), латиської (айзсарги), скандинавських (риксдаг — із шведської, сага — з ісландської), нідерландської (кок, камбуз), з кельтської (кромлехи — з бретонської, фенії — з ірландської), іспанської (сигара, серенада), португальської (аутодафе, баядерка). Втім, остан­ні дві мови пере­дали в українську та ін. мови Європи цілу низку слів з індіанських мов Латинської Америки (какао, шоколад — з мови накуатль, акажу «чорне дерево» — з мови гуарані). Через посередництво російської і західноєвропейських мов у той самий період до української проникла ціла низка слів на по­значе­н­ня місцевих реалій з мов Індії (йога, раджа, рупія — з санскриту), китайської (чай, женьшень), тибетської (лама), монгольської (богдихан), малайської (амок), мов Африки (банани, баобаб, горила, тамтам), Австралії (кенгуру, бумеранг).

Зро­ста­н­ня від серед. 20 ст. економічної й політичної ваги країн Азії та Африки сприяє, ясна річ, під­несен­ню впливовості їхньої культури і поширених там мов. Так, разом із посиле­н­ням ролі Японії у світ. господарстві зро­стає пре­стижність і впливовість японської мови, звідки в українську вже проникло чимало слів (дзюдо, карате, ікебана, хоку). Поштовх поширен­ню нових слів з івриту (новогебрайські мови) дало від­родже­н­ня Держави Ізраїль (кібуц, кнесет). Запозиче­н­ня насамперед зводяться до лексичних, причому значна їхня частина залишається екзотизмами на по­значе­н­ня реалій з життя від­повід­ного народу. Вже менша кількість слів (саме тих, що по­значають реалію, яка набула загальносвітового пошире­н­ня) є інтернаціоналізмами, щоправда, і з них не всі проникають в ін. мови як прямі запозиче­н­ня. Частина з них калькується. Ще менша кількість ін. мовних елементів — звуків, морфем, зворотів (пере­важно кальковані) ді­стала пошире­н­ня в ін. мовах, зокрема українській. Як правило, це елементи, запозичені здебільшого із близьких, суміжних або сучасних європейських і класичних мов. Контакти української мови з суміжними і від­даленішими мовами світу були і є обопільними, давши цим остан­нім не один українізм.

Завантажити статтю