Меблярство

МЕБЛЯ́РСТВО (від лат. mobile — рухоме майно) — ремесло з виготовле­н­ня меблів як предметів внутрішнього обладна­н­ня житлового чи громадського приміщень. М. досягло високого тех. і культур. рівнів у Стародав. Єгипті, Греції та Римі: тоді було вина­йдено майже всі ві­домі типи меблів і способи їхнього конструюва­н­ня, декорува­н­ня. Історично М. повʼязане з арх-рою, осн. закономірності формотворе­н­ня меблів ідентичні архітектурним (тому їх називають «мала архітектура»). За кон­струкцією меблі поділяють на каркасні кон­структивні та корпусні (мають ємність). Особливу увагу приділяють зручності та функціо­наль­ності меблів, а також естет. виразності та декоруван­ню форми. Для виготовле­н­ня мебл. форм використовували різні технол. при­йоми: гну­т­тя, пресува­н­ня, точі­н­ня, випилюва­н­ня, різьбле­н­ня, роз­пис, фанерува­н­ня, інкрустацію, золоче­н­ня, об­бивка тканиною або шкірою, прикраша­н­ня метал. накладками тощо. Осн. типи меблів: для від­починку та роботи (лава, стілець, крісло, стіл, ліжко, диван, табурет, кушетка, шезлонг), зберіга­н­ня різних предметів (скриня, шафа, секретер, комод), сакрал. меблі (аналой, жертовник, кіот, церк. лава, сповід­альниця, тетрапод). Кожний функціонал. тип має стійку групову специфіку, що в межах локал. традицій набуває від­повід. худож.-образ. від­мін­ностей. Упродовж віків М. було індивідуал. заня­т­тям ремісників. У 19–20 ст. М. за­ймалися проектувальники і робітники-виконавці, ручну роботу механізовано. (Див. Меблева промисловість). Укр. М. 16 — поч. 20 ст. різноманітне за формами. Найважливіша типол. група серед традиц. нар. меблів України — скрині, де зберігали весіл. при­дане, одяг, прикраси. Їхнім прототипом були циліндричні «довбанки», бодні, виготовлені з колоди, іноді прикрашені вирізьбленими або намальов. квітами. Майстрів, які виготовляли скрині, називали скрин­никами або скринярами; це були міські цехові ремісники та сільс. майстри-деревооб­роб­ни­ки. У 17 — на поч. 20 ст. скрині набули своєрід. завершених форм і композиц.-технол. рішень. На Бойківщині, Лемківщині та Гуцульщині вони мали масив. ви­гляд, прикрашені контур. різьбле­н­ням геом. мотивів. У 19 ст. на Поділ­лі, Волині, Подні­провʼї, Київщині, Чернігівщині, Полтавщині скрині прикрашали пишним квітк. роз­писом; на Пд. України їх роз­мальовували зрідка. У Миколаєві, Одесі, Новому Бузі (нині Микол. обл.), Бол­граді (нині Одес. обл.) на­прикінці 19 ст. організовували артілі скрин­ників, де виготовляли різьблені та роз­писні мисники, столи-шухляди, скрині. У роз­писах використовували рослин­ні, абстрактні, орнітоморфні, теоморфні, фантаст. і казк. мотиви орнаментів. На основі скрині з плоскою кришкою виникли скрині-столи. Вони були такої ж будови, що й «саркофагові» скрині з дво­схилим віком, лише вищі й накриті довгою тов­стою плитою-стільницею. Із часом глибину коробки зменшили, стіл видов­жили, а стояки-ніжки скріпили внизу під­ніжками. Найчастіше такі скрині-столи виготовляли на Поділ­лі, Причорноморʼї, Буковині. Майже на всій тер. України були поширені також «ковані» скрині, що вирізнялися пропорціями, силуетами, заліз. оку­т­тям. Столи 15–17 ст. в Україні виготовляли на товстих профільов. і різьблених дошках-під­борах у формі пере­хрестя, сполучених по­здовж. балкою без царги або з 4-ма ніжками й точеними масив. балясинами (пн.-нім. вплив). Дещо пізніший тип стола, поширений ще в 1-й пол. 19 ст. на Київщині й Поділ­лі, складався з двох паралел., сполучених на кінцях (знизу і зверху) поперечками стояків, на які спирали плиту стола. На Гуцульщині стояки таких столів разом із перед. декор. дош­кою, що імітувала царгу, прикрашали випалюваним орнаментом. Найменше в Україні ві­домі типи ліжок. Це повʼязано з тим, що в багатьох місцевостях до 2-ї пол. 20 ст. утрималася най­примітивніша форма широкого сімей. місця для спа­н­ня — «піл». Пере­носні ліжка мали 2 форми. Перша з них — високе ліжко на дошкових стояках, завершених угорі 1–2-ма декор. кружками. Такі меблі, часто декоровані плоским різьбле­н­ням, збереглися в карпат. селах. 2-й тип ліжок вирізнявся високими чоловими частинами (поширені на Поділ­лі, в Карпатах). В ін. етногр. р-нах чолові частини ліжок завершували по-різному. Найчастіше верх­ню частину оз­доблювали багатим різьбле­н­ням (хвильки із силуетами пташиних голівок тощо). На Полтавщині, напр., верх чолової плити ліжка вирізали у формі силует. зображень кінських голів. Над ліжками під­вішували жердки для тканин. Лави — найпоширеніша та найдавніша типол. група, що має різноманітні варіації форм для сиді­н­ня і лежа­н­ня. Спочатку робили широкі товсті витесані з серед. частини дерева дошки, прикріплені на кінцях до настін. крон­штейнів. Пізніше їх почали класти на під­пори з хвилястим вирізува­н­ням на перед. частині. Лави накривали декор. тканиною — «полавниками». У 19 ст. лави почали профілювати, що значно полегшувало кон­струкцію і посилювало художню виразність виробів. Нар. майстри створювали застіл. і привікон­ні лави зі спинками (запліч­чям). У 1920-х рр. під впливом профес. міського М. виготовляли лави різноманіт. кон­струкцій, зокрема впроваджували широкі лави на 4-х ніжках із вишуканою профільов. спинкою. Завдяки знач. ширині дошки лави для сиді­н­ня іноді використовували для спа­н­ня. Це були невеликі ліжка із заплічком і боковими під­порами (під­локітниками), близькі за формою до міських лав-дива­нів. Лави-ліжка дуже різноманітні за формою і декором; прикрашали заплічок, іноді й бічні під­пори. Із предметів міського побуту на­прикінці 19 ст. селяни запозичили шафу для одягу. У приміще­н­нях старого типу з давнім набором меблів їй не було місця в світлиці, тому найчастіше ставили в коморі. Шафи лише зрідка художньо оформляли, пере­важно фронтон. Найбільшої худож. виразності укр. майстри М. досягли в роз­роблен­ні числен. стильових типів крісел: стілець — «зидель» із масив. обʼємно-різьбленою основою та спинкою (Чернігів, 16 ст.); крісло із профілюва­н­ням, шкіряною об­бивкою та рельєф. тисне­н­ням квітк. мотивів (Волинь, 16 ст.); крісло із профілюва­н­ням і квітк. роз­писом (Київ, 17 ст.); крісло-фотель із низьким сиді­н­ням, під­локітниками, шкіряною об­бивкою та різьбле­н­ням (Чернігів, серед. 19 ст.); крісло з S-подіб. основою спинки, точеними перед. ніжками та різьбленими профільов. під­локітниками (Поді­л­ля, кін. 19 ст.). Дослідники за­значають, що ці та ін. форми зʼявилися завдяки при­їжджим зарубіж. майстрам та через масове роз­по­всюдже­н­ня каталогів та посібників із М. у Європі з Англії та Німеч­чини на­прикінці 18 ст. М. Станкевич у праці «Українське художнє дерево XVI–XX ст.» (Л., 2002) за­значив, що в 19 ст. виникають нові функціонал. типи малогабарит. меблів (столик для шиття, етажерка тощо). У виготовлен­ні укр. меблів 1-ї пол. 20 ст. панував неокласицизм і фольклоризм. У 1960-х рр. на­стала зміна концепції оформле­н­ня житла (функціонал. зони, впровадже­н­ня корпус. і стелаж. меб­лів). Однак типізація і серійне виробництво поширювалося майже на всі технол. види меблів, зменшуючи їхню мист. виразність. Високий мист. рівень у виготовлен­ні окремих предметів для інтерʼєру засвідчили роботи нар. майстрів В. Гуза, В. Девдюка, С. Сахра, М. Тимківа та ін. Нині роз­виток М. в Україні та світі тісно повʼязаний зі збереже­н­ням традицій нар. мистецтва та з екс­перим. дизайном меблів і мебл. систем на основі нових технол. рішень і сучас. матеріалів.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю