Медвин

МЕ́ДВИН  — село Богуславського району Київської області. 2017 з Медвин. (підпорядк. с. Дібрівка) і Побережків. (Побережка, Закутинці, Красногородка, Софійка) сільс. рад утвор. Медвин. об’єд- нану територіал. громаду. М. знаходиться на р. Хоробра (притока Росі, бас. Дніпра), за 155 км від Києва, за 27 км від райцентру та залізнич. ст. Богуслав. Пл. М. 14,38 км². За переписом насел. 2001, у Медвин. сільс. раді проживали 3947 осіб, з них у М. — 3749, у Дібрівці — 198 осіб; станом на 2017 — відповідно 3755, 3572 і 183 особи; переважно українці. У М. і його околицях виявлено артефакти трипіл. (4–3 тис. до н. е.), ямної (серед. 3 — поч. 2 тис. до н. е.), середньодніпров. (кін. 3 — 2-а пол. 2 тис. до н. е.), білогрудів. (11–9 ст. до н. е.), чорноліс. (8 — 1-а пол. 7 ст. до н. е.) і черняхів. (2–4 ст. н. е.) культур, скіфів-орачів (2-а пол. 7 ст. до н. е. — 3 ст. н. е.), сарматів (2 ст. до н. е.). Збереглися залишки валу та рову давньорус. городища (10–13 ст.; зруйноване під час монголо-татар. навали). За нар. переказами, на цих землях знаходилося давньорус. м. Голунь, а на пагорбі Тотоха (пд. окраїна М.), що нині є т. зв. місцем сили для багатьох послідовників різних нетрадиц. вчень і вірувань з низки країн, діяла річк. пристань. За ін. легендою, тут у медушах зберігалися запаси вина та меду київ. князя Володимира. М. уперше згадується у писем. джерелах 1520. Після Люблін. унії 1569 відійшов від Великого князівства Литовського до Польщі. У 16–17 ст. на М. часто нападали татар. загони. В урочищі Черкес-долина відбувалися бої між польс. військами та повстан. загонами на чолі з С. Наливайком (1596), П. Павлюком і К. Скиданом (1637). У 1620 М. надано Маґдебур. право (підтверджено 1655). Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Від 1648 — сотенне містечко (спочатку Корсун., від 1685 — Богу­слав. полків). Про М. є згадка в подорож. нотатках араб. історика та мандрівника П. Алепського за 1654. У 1664 у М. протягом 4-х тижнів польс. військо тримало в облозі козац. і рос. загони на чолі з лубен. полковником Гамалією та воєводою Г. Косаговим. За Андрусів. перемир’ям 1667, містечко залишилося під владою Польщі. 1674 побл. М. у ході боротьби за владу між гетьманом Правобереж. України П. Дорошенком і гетьманом Лівобереж. України І. Самойловичем зазнало поразки козац.-татар. військо від козац.-рос. війська. 1685 М. захопило козац. військо на чолі з полковником С. Самусем, який був сподвижником полковника С. Палія під час реколонізації спустошених вій­нами земель у Правобереж. Україні. За Прут. миром 1711, право на ці землі знову закріпила Польща. 1741 у М. було 120, 1763 — 157, 1789 — 366 дворів. У 18 ст. медвинці брали участь у гайдамац. русі. 1768 під час Коліївщини через М. пройшов гайдамац. загін на чолі з М. Залізняком. 1777 польс. король Станіслав-Авґуст Понятовський подарував М. та ін. поселення Богу­слав. староства своєму племіннику С. Понятовському. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. 1796–1925 — містечко Київ. губ.; 1796–1837, 1922–23 — Богуслав., 1837–1920 — Канів., 1920–22 — Корсун. пов. 1799 Богуслав. ключ придбав граф Браницький. 1845 було понад 800 дворів, мешкали бл. 2,7 тис. осіб. Від 1871 — волос. центр. На той час працювали винокур. і цегел. (згодом збудовано ще один) заводи, 5 водяних млинів. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. діяли 2 кінноприводні та 45 вітряних млинів, а також 9 кузень. 1900 проживали 9967 осіб. 1910 відкрито 4-класне училище, приміщення якого збереглося донині. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Після переходу влади до більшовиків у квітні 1919 у М., селах Ісайки (нині Богуслав. р-ну), Квітки (нині Корсунь-Шевченків. р-ну Черкас. обл.) та ін. створ. т. зв. Медвин. респ. під керівництвом есера, колиш. депутата Укр. установ. зборів Г. Пирхавки та прапорщика Коломійця. Повстанці (нараховувалося кілька тисяч), які протестували проти більшов. ладу та запровадженої продрозверстки, захопили Богуслав, де вбили 50 червоноармійців і взяли багато заручників. Згодом під тиском інтернац. полку угорця Р. Фекете та батальйону Київ. повіт. військкомату Медвин. респ. ліквідовано. У серпні 1920 у М. знову спалахнуло повстання проти більшов. влади, що запровадила надзвичайно великий продподаток і оголосила мобілізацію до Червоної армії. Більшовики кадр. дивізії зламали опір селян, а потім багатьох медвин. чоловіків віком від 18-ти до 35-ти р. стратили побл. урочища Ковтунів лісок, порубавши шаблями. 1923–25 — у складі Корсун., 1925–30 — Білоцерків. округ; 1932–54 — Київ., від 1954 — Черкас. обл.; 1930–62 та від 1966 — Богуслав., 1962–65 — Таращан., 1965–66 — Миронів. р-нів. 1923–30 — райцентр. У 1920-х — на поч. 1930-х рр. медвинці нападали на буксирні бригади, робили замахи на активістів, палили їхні хати. 1931 М. помістили на т. зв. чорну дошку за невиконання плану хлібозаготівель. За це представників місц. влади спочатку звільняли з роботи та виключали з партії (секр. Медвин. партосередку Козубенко, голова сільс. ради Кузнецов), а потім як «саботажників» почали арештовувати (секр. партосередку Скоренко, голова сільс. ради Мороз, голова колгоспу Медведєв). 1933 виїзна обл. сесія засудила на терміни від 2-х до 5-ти р. позбавлення волі за «розкрадання» колгосп. майна 24-х жит., зокрема й заступник голови колгоспу А. Гогулю (1938 розстріляний за участь у повстан. загоні медвин. отамана Квітковського), який прагнув врятувати від голод. смерті односельців. Під час голодомору 1932–33 у М. померли бл. 14 % медвинців (нині встановлено прізвища 472-х жертв, зокрема й 82-х дітей). Бували випадки людожерства та трупоїдства. 1933 створ. Медвин. МТС. У 2-й пол. 1930-х рр. і післявоєн. час репресовано понад 100 осіб, зокрема бандуристів З. Миколенка, Д. Салату, вчителів Х. Касьяненка, О. Проценка. Від 27 липня 1941 до 27 січня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Нацисти вбили 228 осіб. Діяло рад. підпілля. На фронтах 2-ї світ вій­ни воювали понад 1 тис. жит., з них 562 загинули. 1948 збудовано плодоконсерв. завод (1969 вироблено 2,5 млн умов. банок консервів; соки, компоти, джеми, сухофрукти експортували у різні рад. республіки, Чехословаччину, Польщу, НДР, Японію), 1965 — хлібозавод. 1971 місц. колгосп нагородж. орденом Труд. Червоного Прапора, а голові Ф. Василенку присвоєно звання Героя Соц. Праці. У тому ж році мешкали 6740 осіб. Нині у М. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка, муз. школа; дільнична лікарня; відділ. ощадбанку. Діє Свято-Микол. церква УПЦ МП. Від 2010 охороняється ботан. пам’ятка природи місц. значення Медвин-дуб (понад 600 р., вис. 25 м, охоплення 6,1 м). Встановлено погруддя Т. Шевченка, пам’ятний знак Героям Медвин. респ., пам’ят. хрест жертвам голодомору, пам’ятник воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни. Серед видат. уродженців — вет. лікар І. Ревенко; кінорежисер, сценарист, нар. арт. УРСР В. Денисенко, диригент, нар. арт. України В. Василенко; брати фахівці у галузі будівництва, архітектори Павло та Петро Юрченки; громад.-політ. діячі В. Бондаренко, І. Дубинець; Герой Радянського Союзу Є. Тищик.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю