Медвин

МЕ́ДВИН — село Богуславського ра­йону Київської області. 2017 з Медвин. (під­порядк. с. Дібрівка) і По­бережків. (По­бережка, Закутинці, Красногородка, Софійка) сільс. рад утвор. Медвин. обʼєд- нану територіал. громаду. М. знаходиться на р. Хоробра (притока Росі, бас. Дніпра), за 155 км від Києва, за 27 км від райцентру та залізнич. ст. Богуслав. Пл. М. 14,38 км². За пере­писом насел. 2001, у Медвин. сільс. раді проживали 3947 осіб, з них у М. — 3749, у Дібрівці — 198 осіб; станом на 2017 — від­повід­но 3755, 3572 і 183 особи; пере­важно українці. У М. і його околицях виявлено артефакти трипіл. (4–3 тис. до н. е.), ямної (серед. 3 — поч. 2 тис. до н. е.), середньодні­пров. (кін. 3 — 2-а пол. 2 тис. до н. е.), білогрудів. (11–9 ст. до н. е.), чорноліс. (8 — 1-а пол. 7 ст. до н. е.) і черняхів. (2–4 ст. н. е.) культур, скіфів-орачів (2-а пол. 7 ст. до н. е. — 3 ст. н. е.), сарматів (2 ст. до н. е.). Збереглися залишки валу та рову давньорус. городища (10–13 ст.; зруйноване під час монголо-татар. навали). За нар. пере­казами, на цих землях знаходилося давньорус. м. Голунь, а на пагорбі Тотоха (пд. окраїна М.), що нині є т. зв. місцем сили для багатьох послідовників різних нетрадиц. вчень і вірувань з низки країн, діяла річк. при­стань. За ін. легендою, тут у медушах зберігалися запаси вина та меду київ. князя Володимира. М. уперше згадується у писем. джерелах 1520. Після Люблін. унії 1569 ві­ді­йшов від Великого князівства Литовського до Польщі. У 16–17 ст. на М. часто нападали татар. загони. В ур­очищі Черкес-долина від­бувалися бої між польс. військами та пов­стан. загонами на чолі з С. Наливайком (1596), П. Павлюком і К. Ски­даном (1637). У 1620 М. на­дано Маґдебур. право (під­тверджено 1655). Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Від 1648 — сотен­не містечко (спочатку Корсун., від 1685 — Богу­слав. полків). Про М. є згадка в подорож. нотатках араб. історика та мандрівника П. Алепського за 1654. У 1664 у М. протягом 4-х тижнів польс. військо тримало в облозі козац. і рос. загони на чолі з лубен. полковником Гамалією та воєводою Г. Косаговим. За Андрусів. пере­мирʼям 1667, містечко залишилося під владою Польщі. 1674 побл. М. у ході боротьби за владу між геть­маном Прав­обереж. України П. Дорошенком і геть­маном Лів­обереж. України І. Самойловичем за­знало поразки козац.-татар. військо від козац.-рос. війська. 1685 М. захопило козац. військо на чолі з полковником С. Самусем, який був сподвижником полковника С. Палія під час реколонізації спустошених вій­нами земель у Прав­обереж. Україні. За Прут. миром 1711, право на ці землі знову закріпила Польща. 1741 у М. було 120, 1763 — 157, 1789 — 366 дворів. У 18 ст. медвинці брали участь у гайдамац. русі. 1768 під час Коліївщини через М. про­йшов гайдамац. загін на чолі з М. Залізняком. 1777 польс. король Станіслав-Авґуст Понятовський подарував М. та ін. поселе­н­ня Богу­слав. староства своєму племін­нику С. Понятовському. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у складі Рос. імперії. 1796–1925 — містечко Київ. губ.; 1796–1837, 1922–23 — Богуслав., 1837–1920 — Канів., 1920–22 — Корсун. пов. 1799 Богуслав. ключ при­дбав граф Браницький. 1845 було понад 800 дворів, мешкали бл. 2,7 тис. осіб. Від 1871 — волос. центр. На той час працювали винокур. і цегел. (згодом збудовано ще один) заводи, 5 водяних млинів. На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. діяли 2 кін­но­приводні та 45 вітряних млинів, а також 9 кузень. 1900 проживали 9967 осіб. 1910 від­крито 4-класне училище, приміще­н­ня якого збереглося донині. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Після пере­ходу влади до більшовиків у квітні 1919 у М., селах Ісайки (нині Богуслав. р-ну), Квітки (нині Корсунь-Шевченків. р-ну Черкас. обл.) та ін. створ. т. зв. Медвин. респ. під керівництвом есера, колиш. депутата Укр. установ. зборів Г. Пирхавки та прапорщика Коломійця. Пов­станці (нараховувалося кілька тисяч), які протестували проти більшов. ладу та за­провадженої продроз­верстки, захопили Богуслав, де вбили 50 червоноармійців і взяли багато заручників. Згодом під тиском інтернац. полку угорця Р. Фекете та баталь­йону Київ. повіт. військ­комату Медвин. респ. ліквідовано. У серпні 1920 у М. знову спалахнуло пов­ста­н­ня проти більшов. влади, що за­провадила над­звичайно великий продподаток і оголосила мобілізацію до Червоної армії. Більшовики кадр. дивізії зламали опір селян, а потім багатьох медвин. чоловіків віком від 18-ти до 35-ти р. стратили побл. ур­очища Ковтунів лісок, порубавши шаблями. 1923–25 — у складі Корсун., 1925–30 — Білоцерків. округ; 1932–54 — Київ., від 1954 — Черкас. обл.; 1930–62 та від 1966 — Богуслав., 1962–65 — Таращан., 1965–66 — Миронів. р-нів. 1923–30 — райцентр. У 1920-х — на поч. 1930-х рр. медвинці нападали на буксирні бригади, робили замахи на активістів, палили їхні хати. 1931 М. помістили на т. зв. чорну дошку за невикона­н­ня плану хлібозаготівель. За це пред­ставників місц. влади спочатку звільняли з роботи та виключали з партії (секр. Медвин. партосередку Козубенко, голова сільс. ради Кузнецов), а потім як «саботажників» почали арештовувати (секр. партосередку Скоренко, голова сільс. ради Мороз, голова колгоспу Медведєв). 1933 виїзна обл. сесія засудила на терміни від 2-х до 5-ти р. по­збавле­н­ня волі за «роз­кра­да­н­ня» колгосп. майна 24-х жит., зокрема й за­ступник голови колгоспу А. Гогулю (1938 роз­стріляний за участь у пов­стан. загоні медвин. отамана Квітковського), який прагнув врятувати від голод. смерті односельців. Під час голодомору 1932–33 у М. померли бл. 14 % медвинців (нині встановлено прі­звища 472-х жертв, зокрема й 82-х дітей). Бували випадки людожерства та трупоїдства. 1933 створ. Медвин. МТС. У 2-й пол. 1930-х рр. і післявоєн. час ре­пресовано понад 100 осіб, зокрема бандуристів З. Миколенка, Д. Салату, вчителів Х. Касьяненка, О. Проценка. Від 27 липня 1941 до 27 січня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Нацисти вбили 228 осіб. Діяло рад. під­пі­л­ля. На фронтах 2-ї світ вій­ни воювали понад 1 тис. жит., з них 562 загинули. 1948 збудовано плодоконсерв. завод (1969 вироблено 2,5 млн умов. банок консервів; соки, компоти, джеми, сухофрукти екс­портували у різні рад. республіки, Чехословач­чину, Польщу, НДР, Японію), 1965 — хлібозавод. 1971 місц. колгосп нагородж. орденом Труд. Червоного Прапора, а голові Ф. Василенку присвоєно зва­н­ня Героя Соц. Праці. У тому ж році мешкали 6740 осіб. Нині у М. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка, муз. школа; дільнична лікарня; від­діл. оща­дбанку. Діє Свято-Микол. церква УПЦ МП. Від 2010 охороняється ботан. памʼятка природи місц. значе­н­ня Медвин-дуб (понад 600 р., вис. 25 м, охопле­н­ня 6,1 м). Встановлено погру­д­дя Т. Шевченка, памʼятний знак Героям Медвин. респ., памʼят. хрест жертвам голодомору, памʼятник воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни. Серед видат. уродженців — вет. лікар І. Ревенко; кінорежисер, сценарист, нар. арт. УРСР В. Денисенко, диригент, нар. арт. України В. Василенко; брати фахівці у галузі будівництва, архітектори Павло та Петро Юрченки; громад.-політ. діячі В. Бондаренко, І. Дубинець; Герой Радянського Союзу Є. Тищик.