«МЕЖИ́БІЖ» Державний історико-культурний заповід­ник. Перша історична згадка про музей у Меджибізькому замку, що належав А.-Є. Чарторийському (нині знаходиться у смт Меджибіж Летичівського ра­йону Хмельницької області), датована 1819. Статус памʼятки архітектури республіканського значе­н­ня Меджибізькому замку на­дано 1963. У 1971 тут від­крито музейну екс­позицію як від­діл Хмельницького обласного крає­знавчого музею. Від 1997 — Меджибізький регіональний історико-етно­графічний музей-фортеця (1999 її внесено до Державного реєстру національних культурних на­дбань), під­порядкований управлін­ню культури Хмельницької облдерж­адміністрації, від 2001 — сучасна назва (у написан­ні від­ображено літописне найменува­н­ня міста — Межибоже). Роз­почав діяльність 2003. Заповід­ні обʼєкти: палац Сенявських-Чарторийських, церква 16–19 ст., мури з вежами 14–19 ст. Зведений у 16 ст. палац є складним комплексом житлових, оборон­них і господарських споруд, надбудований у стилістиці ренесансу над аналогічними спорудами часів Великого Князівства Литовського. Від литовського замку збереглися центральна вежа-донжон, барбакан (елемент пізньосередньовічної фортифікації, що захищав під­ступи до міської брами), частина пів­ден­ної вежі та західний мур (нижче рівня поверх­ні). Також до складу комплексу входять палац і флігель 16–19 ст., три­ярусний бастіон 16 ст. Архітектори неві­домі, стилістика палацу та флігеля має аналоги серед ренесансних палацових споруд Пів­ден­но-Східної Європи, зокрема Словач­чини. У структурі будівель збереглися елементи попередніх будівельних етапів (до 16 ст.), часткова пере­будова у 19 ст. привнесла елементи неоготики. Церква (традиційне датува­н­ня — 1586) зведена, ймовірно, як проте­стантська каплиця (згодом — римо-католицька), у період османської окупації 1672–1699 — мечеть. Після пере­будови у 18 ст. набула барокових форм і діяла як костел, у 19 ст. — як православна полкова церква. У радянський період, до на­да­н­ня статусу памʼятки, її використовували для господарських потреб. 2005 храм пере­дано УПЦ КП. «Лицарська» вежа (чотири­ярусна) зведена до 16 ст., «офіцерська» (восьми­гран­на) — надбудована у 18–19 ст. над більш ран­ньою напів­круглою бастеєю 16 ст. (у її центрі — замковий колодязь). Пів­ден­на прямокутна вежа 16–19 ст. містить усередині збережений фрагмент круглої кутової вежі періоду Великого Князівства Литовського. Пів­ден­не прясло мурів (16–19 ст.) має бійниці для чотири­ярусної деревʼяної пристін­ної бо­йової галереї, у західному від 16 ст. знаходиться вʼїзна брама з арковим мостом через сухий рів. Міст спочатку мав пере­кидну секцію, яку пізніше забудували камі­н­ням. Його опори спираються на більш ранню камʼяну оборон­ну кон­струкцію. З «каретною» пристін­ною корпусом, що прилягає до західного прясла муру, межує одноповерховий житловий будинок — помешка­н­ня комен­данта замку. До пів­нічного та пів­нічно-східного прясел мурів прилягають одноповерхові житлові корпуси 19 ст. Їх використовували як житлові приміще­н­ня (конвікти) для учнів повітового училища, згодом — як казарми. Нині тут роз­міщено екс­позиційні зали та службові приміще­н­ня заповід­ника. Діють музейні екс­позиції: «Від найдавніших часів до 16 ст.» (археологічні знахідки з території фортеці, т. зв. Замку Ракочі, роз­ташованого за 2 км від Меджибожа, м-ка Меджибіж та околиць), «Меджибіж 17 — поч. 20 ст.» (висвітлює події Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, життя і похова­н­ня у 1760 у Меджибожі засновника релігійної течії хасидизму Ізраїля бен Єлезера Баал Шем Това, містить предмети побуту єврейського населе­н­ня і культові предмети юдаїзму), «Інтерʼєр міщанської кімнати поч. XX ст.» (меблі, посуд, предмети побуту), «Ковальство та гончарство» (фрагмент кузні, вироби майстрів традиційних промислів), «Ткацтво» (домашнє ткацьке обладна­н­ня повного технологічного циклу від обробле­н­ня сировини до опорядже­н­ня тканих виробів, ткацькі вироби майстринь Поді­л­ля), «Ікона в подільській хаті і храмі» (народні і храмові ікони), «Нетлін­ні скарби України» (традиційний український одяг, килими, вишиті рушники тощо), зал змін­них екс­позицій (образотворче мистецтво і тимчасові тематичні ви­ставки). Музей памʼяті жертв Голодомору 1932–1933 на Хмельнич­чині, створений 2008 колективом авторів під керівництвом і за концепцією М. Мазура, став першим в Україні повністю присвяченим темі голодомору. Його екс­позиція та приміще­н­ня є цілісною мистецькою ін­сталяцією, в якій автентичні предмети, фото, документи та їхні копії по­єд­нано з художніми та пластичними творами в єдину композицію, що містить без­ліч символів і алегорій. Загальна кількість одиниць зберіга­н­ня у музейних фондах — 9500, серед раритетних екс­понатів — колекція римського бронзового посуду 2–4 ст. із зони Українського лісо­степу; скарб монет-антонініанів (244–249 рр.), зна­йдений по­близу села Пере­гінка (Ярмолинецького ра­йону Хмельницької області); княжі печатки 12–14 ст. із зображе­н­нями архангела і Данила Стовпника та камʼяне прясло з рунічними знаками з похова­н­ня періоду Київської Русі (13 ст.), виявлені на території Меджибізької фортеці; металева печатка Рафаїла Сенявського (16 ст.) з археологічних роз­копок на території Замку Ракочі; рукописна богослужбова книга «Октоїх Осьмигласник» (1671); книга «Орах Хаїм» — перша частина кодексу «Шулхан Арух» 1818, на­друкована у Меджибізькій єврейській друкарні; колекція сувоїв для мезуз кінця 19 — початку 20 ст. Від 2009 спів­робітники заповід­ника проводять науково-крає­знавчу конференцію «Стародавній Меджибіж в історико-культурній спадщині України» (станом на 2017 — 17 конференцій), від 2011 — щорічні «Археологічні чита­н­ня», від 2015 — археологічну конференцію (1 раз на 2 роки) спільно з Ін­ститутом археології НАН України (Київ) та щорічні музейні форуми «Музей: храм муз». 2002–2015 у заповід­нику від­булося 10 фестивалів середньовічної культури «Стародавній Меджибіж», від 2013 проходить фестиваль «Чумацький Шлях» (памʼяті О. Авагяна), від 2016 — етнофестиваль «Український Меджибіж». Від 2016 щорічно діє між­народний волонтерський археологічний табір «Medieval bastion». У різний час історико-архітектурні, архітектурно-археологічні й археологічні дослідже­н­ня на території Меджибізької фортеці здійснювали Г. Логвин, Є. Лопушинська, О. Авагян, М. Ягодзінський, О. Погорілець, Ю. Толкачов. Перший завідувач — М. Ягодзінський (1971–1987), від 2009 директор — О. Погорілець.