Маломихайлівка

Визначення і загальна характеристика

МАЛОМИХА́ЙЛІВКА (1859–1914, 1947–53 — Веселе) — село Покровського району Дніпропетровської області. Центр Маломихайлів. сільс. ради, якій підпорядк. с. Яблунівка. 2016 створ. Маломихайлів. територ. об’єднану громаду, до якої увійшли села Гаврилів. сільс. ради (Гаврилівка та Підгаврилівка). Знаходиться на р. Берестова (притока Кам’янки, бас. Дніпра), за 140 км від обл. центру, за 25 км від райцентру та за 4 км від залізнич. ст. Просяна. Площа 12,9 км². За переписом насел. 2001, проживали 3036, станом на 2016 — 2527 осіб; переважно українці, є також росіяни, білоруси, молдовани та ін. Уперше згадується у писем. джерелах 1779. За нар. переказами, назви сіл М. та Великомихайлівка (знаходиться за бл. 15 км на Пд.) походять від перших поселенців, які були братами та мали однакове ім’я Михайло. Згодом перетворено на казенну слободу. 1799 вже проживали 1889 осіб. У тому ж році зведено дерев’яну Свято-Троїц. церкву, 1891 — муров. Микол. церкву (знищено у післявоєнні роки за наказом парт. кер-ва). Маломихайлівці неподалік заснували с. Берестова, яке 1953 приєднали до М. У 19 — на поч. 20 ст. — центр волості Олександрів. пов. Катеринослав. губернії. 1886 було 697 дворів, проживали 5223 особи. У 1890-х рр. діяли 2 земські школи. 1909 відкрито 2-класне училище. Мешканці здавна видобували білу вогнетривку глину (каолін), з якої тут виготовляли цеглу, черепицю, фарфор. посуд і сувеніри. Значну її кількість продавали за межі М. 1895 нім. підприємець збудував чавуноливар. завод, на якому випускали трикорпусні плуги, міні-культиватори та ін. с.-г. устаткування для обробітку землі. У селі працювала низка ковалів, бондарів, колісників, обоянців (виготовляли тачанки та ресорні прольотки-дрожки), чинбарів (чинили овечі шкури), шорників (з вичинених шкір худоби виробляли збрую, упряж для коней), шевців, будівельників, теслярів. 1914 у М. і навколиш. хуторах мешкали 18 416 осіб, з яких 191 — німець. Під час воєн. дій наприкінці 1910-х рр. влада неодноразово змінювалася, на поч. 1920 остаточно встановлено більшовицьку. 1921 нараховувалося 1239 дворів, з яких, за більшов. визначенням, незаможних було 481, середняцьких — 740, «куркульських» — 10. Тоді ж працювали 1 паровий і 22 вітряні млини, 2 олійні, 3 крупорушки. Згодом 25 сімей як «неблагонадійних» виселили з села. 1928–32 місц. каолін. родовища за дорученням уряд. комісії досліджував гірн. інж. І. Мельников. Під час голодомору 1932–33 померли понад 500 маломихайлівців і 118 берестянців. Жит. зазнали сталін. репресій. 1937 відкрито Маломихайлів. обл. однорічну школу колгосп. практиків, де навчали агрономів, зоотехніків і ветеринарів. Від жовтня 1941 до вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. Діяло рад. підпілля (партизан. загоном керував дир. Маломихайлів. школи М. Рибка). На фронтах 2-ї світової війни загинули бл. 700 маломихайлівців і берестянців. На поч. 1950-х рр. утвор. багатогалуз. колгосп «Україна» (від 1993 — колективне с.-г. підприємство, від 1998 — ТОВ), яке у рад. період обробляло 8 тис. га орної землі. Нині працює підприємство «Проско Ресурси» (створ. на базі Просян. каолін. і гірн.-збагачув. комбінатів). У М. — навч.-вихов. комплекс «заг.-осв. школа–дитсадок» ім. І. Скакуна (від 2006 — експерим. навч. заклад з теми «Визначення основних чинників становлення позитивної Я-кон­­цепції учасників педагогічного процесу в умовах сільської школи»), спорт.-оздоров. комплекс; Будинок культури, б-ка; амбулаторія. За межами села здобув популярність фольклор. ансамбль «Берестяночка». Є ліс. зона та 15 ставків (74,25 га). Діє реліг. громада УПЦ МП (Свято-Успен. церква, 2003). Встановлено па­­м’ятники Т. Шевченку, воїнам-землякам і воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед видат. уродженців — письменник А. Хорунжий; співачки нар. арт. України С. Білоножко (див. Білоножки) та засл. арт. України Т. Халаш; учасник 2-ї світової війни, Герой Радянського Союзу І. Кліщ. 1896–1904 у М. жив і працював письменник, актор Яків Жарко.

Завантажити статтю